ОЗОЛОЧУВАТИ

ОЗОЛО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ОЗОЛОТИ́ТИ, очу́, о́тиш, док., перех.

1. Надавати чому-небудь золотистого кольору; забарвлювати в золотистий колір або відтінок. Ще дужче мов побіліла дідова голова й борода, сонце, прокравшись крізь віття, озолотило їх, тоді як лице стало аж чорне, очі повилися смутком, тугою… (Мирний, І, 1954, 178); Озолотило сонце похмурі хмари на заході (Кос., Новели, 1962, 11).

2. розм. Щедро обдаровувати грішми, багатством. — Якби мені така сила грошей, я б озолотив би і себе, і свою бабу, і свою приймачку (Н.-Лев., IV, 1956, 205); — Земля — мати, — казав він, — шануй її, то вона тебе озолотить (Гр., II, 1963, 334); — Бачите, пане Франко, вашій роботі — нема ціни. Вас мало озолотити за неї (Кол., Терен.., 1959, 351).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 657.

Озолочувати, чую, єш, сов. в. озолоти́ти, чу́, ти́ш, гл.

1) Озолачивать, озолотить. Чуб. II. 140.

2) Обогащать, обогатить. Яка б мати не озолотила свого сина. Левиц. І. 261.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 45.