ОБРІЙ

О́БРІЙ, ю, ч.

1. Лінія позірного зіткнення неба з землею чи водною поверхнею; горизонт, небокрай. Зайшло сонце за обрієм, покинуло землю (Гр., II, 1963, 431); На далекому обрії засвітилося багаття — то пастухи розпалили вогнище (Хотк., І, 1966, 90); — З-за морського обрію краєчком виглянуло сонце (Трубл., І, 1955, 141); // Прилегла до землі частина небесного простору; небосхил. Семен сидів і без думки дивився на зоряний обрій, що світився межи деревами (Коцюб., І, 1955, 123); Щовечора на обрії спалахували далекі, ледве помітні "лампади", розвішані літаками (Гончар, IV, 1960, 47).

2. Простір, який постає перед очима на відкритій місцевості; видноколо. Видимість ясна навколо, обрій розширивсь на всі сторони світу далеко-далеко (Довж., II, 1959, 79); Випав сніг — і все навколо повеселішало. Обрії поширшали, зробилися лункішими (Тют., Вир, 1964, 460); * Образно. Коли б ми обрії широкі Життя нового обняли І з пущ, з ярів людські потоки На гори, вгору повели (Олесь, Вибр., 1958, 265).

3. перен. Коло знань, ідей, інтересів. [Коваленко:] Ні, товариші, справжній борець за соціалізм мусить ширший обрій мати (Мам., Тв., 1962, 483); Обрій його часто обмежується речами, які він безпосередньо бачить (Еллан, II, 1958, 97); І я відчув, що багатьом з людей Не вистачає обріїв, ідей, Щоби життя заповнити до дна (Криж., Срібне весілля, 1957, 56).

4. перев. мн., перен. Коло, сфера дій, можливостей, перспектив. Почуття священної дружби й братерства окрилює нас, підносить на нову творчу височінь, широченні обрії перед нами розкриває (Тич., III, 1957, 455); Важкий тернистий шлях пройшов словацький народ, поки, нарешті, відкрились перед ним ясні обрії нового життя (Гончар, Зустрічі.., 1950, 29).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 568.

Обрій, рію, м. Горизонта.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 25.

о́брій = о́вид — горизонт, небо­край, виднокруг; особливо при­дивлялися до горизонту при заході сонця і при його сході, передусім перевіряючи погодні прикмети, за давніми уявленнями, на обрії ніби­то небо спирається на залізні стов­пи, вбиті в землю; малий Т. Шев­ченко пускався в мандрівку до тих залізних стовпів. Зайшло сонце заобрієм, покинуло землю (Б. Грінченко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 407-408.