ОБРУБ

ОБРУ́Б, у, ч.

1. Місце, по якому відрубано, відтято шматок чого-небудь.

2. заст. Ділянка землі. Моя земля в однім обрубі (Сл. Гр.).

3. діал. Межа. Скоро ми ввійшли в обруб міста (Фр., III, 1950, 233).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 571.

Обруб, ба, м.

1) Отдѣльный кусокъ земли, участокъ. Моя земля в однім обрубі.

2) Въ водяной мельницѣ: небольшая возвышенность на поду, на которой лежать жернова. Черниг. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 25.