ОБОВ'ЯЗОК

ОБО́В’ЯЗОК, зку, ч. Те, чого треба беззастережно дотримуватися, що слід безвідмовно виконувати відповідно до вимог суспільства або виходячи з власного сумління. Яко син селянина, вигодуваний твердим мужицьким хлібом, я почував себе до обов’язку віддати працю свого життя.. простому народові (Фр., І, 1955, 31); Праця в СРСР є обов’язком і справою честі кожного здатного до праці громадянина (Конст. СРСР, 1963, 5); Обов’язок кожного моряка допомогти іншому морякові, який терпить у морі лихо (Кучер, Голод, 1961, 342); // перев. мн. Певний обсяг роботи, сукупність справ, межі відповідальності і т. ін., що визначаються відповідним званням, посадою, родинним станом тощо. Тепер він вже мав обов’язки — його посилали пасти корови (Коцюб., II, 1955, 307); Старшина Багіров тим часом виконував обов’язки командира взводу, а потай мріяв, що йому дадуть штурмову групу (Гончар, III, 1959, 237).

Вико́нуючий обо́в’язки див. вико́нуючий.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 548.

Обов’язок, зку, м. Обязательство; обязанность, долгъ.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 21.