ОБМОВА

ОБМО́ВА, и, ж.

1. Неприязні висловлювання про кого-небудь з метою викликати до нього недовір’я, зневагу і т. ін. Обмови, осуджування неприсутніх батько не терпів (Фр., IV, 1950, 193); Я чула інстинктивно, що тепер почнеться обмова моєї особи… (Коб., І, 1956, 148); Нащо́ тобі терни його [світу] обмови І похвали його даремний цвіт (Зеров, Вибр., 1966, 407); // Неслава, поговір. Обмова — полова: вітер її рознесе, але й очі засипле (Укр.. присл.., 1955, 188); [Жандарм:] А хто пустив обмову про пана вчителя і його сестру? (Фр., IX, 1952, 180).

2. Несправедливе звинувачення; наклеп. [Мессія:] Ти не наводь обмови зайвої на власну душу, — такою чорною вона не може бути (Л. Укр., II, 1951, 113).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 541.

Обмова, ви, ж. Злословіе, клевета, наговоръ. Най же нас обох поховають, нехай же людські обмови устануть. Гол. І. 202. Я гордував обмовою людською. К. ЦН. 259. Ум. Обмовонька, обмовочка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 19.