НЮХ

НЮХ, у, ч.

1. Здатність людини і тварин сприймати й розрізняти різні запахи. Майже в усіх ссавців, а також у багатьох порід риб і деяких комах нюх відіграє важливішу роль, ніж зір (Наука.., 4, 1963, 42); Почуття смаку тісно зв’язане з чуттям нюху (Шк. гігієна, 1954, 60); — У вовка.. нюх дуже гострий, і він за п’ять кілометрів чує рушницю (Козл., Сонце.., 1957, 130); // розм. Ніс, ніздрі. Дух свіжої мамалиги приємно полоскотав йому нюх, коли він переступив поріг хати (Коцюб., І, 1955, 237).

О́ргани ню́ху — органи чуття у людини і тварин, що служать для сприйняття і розрізнення запахів. Комахи мають органи зору, нюху, дотику, смаку і слуху (Захист рослин.., 1952, 32).

2. перен., розм. Проникливість, інтуїція, хист. Нюх підказував Сагайдачному, що зроблено це навмисне (Тулуб, Людолови, І, 1957, 346); Дещо іронічно ставлячись до свого чоловіка вдома, вона вірила в його талант і нюх інженера (Шовк., Інженери, 1956, 220); Якийсь особливий розвідницький нюх мав цей стрункий, підтягнутий вояка (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 850).

◊ Ню́хом відчува́ти (відчу́ти, почу́ти і т. ін.) — підсвідомим чуттям дізнаватися, здогадуватися про що-небудь. Якимсь особливим, властивим йому нюхом він відчув, що перед ним були свої (Цюпа, Назустріч.., 1958, 139); Старий мисливець почув нюхом, що тут допіру пролізла гадюка (Коп., Як вони.., 1948, 20); Соба́чий нюх див. соба́чий.

3. заст. Невелика кількість чого-небудь (перев. тютюну), призначена для винюхування за один раз. І всміхнувсь Микита стиха, Нюх табаки взяв і чихав (Фр., XII, 1953, 70); — Знай, друже, такої мізерної душі, як твоя, в мене і послідній хлопець за нюх кабаки не озьме [візьме] (Кв.-Осн., II, 1956, 243).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 457.

Нюх, ху, м.

1) Чутье, обоняніе. Переносно: носъ. Бережи нюха. Ном. № 3626.

2) Понюшка табаку.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 573.