НОТАЦІЯ

НОТА́ЦІЯ¹,ї, ж. Настанова, повчання з засудженням чиєїсь поведінки, вчинків і т. ін. Огей здригається. В приятелевім тоні він чув докір і нотацію (Досв., Вибр., 1959, 286); Михайликові довелося вислухати довгу й нудну нотацію за задирикуватість та пиху (Тулуб, Людолови, І, 1957, 315).

Вичи́тувати (ви́читати) нота́цію див. вичи́тувати.

НОТА́ЦІЯ², ї, ж., спец. Система умовних письмових позначень, прийнята в якій-небудь галузі людської діяльності. Була створена [у Київській Русі] і оригінальна система записування музичних творів — так зване стовпове знамення, або крюкова нотація (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 536); Система умовних позначень полів на шахівниці, фігур, а також розташування і переміщення цих фігур називається шаховою нотацією (Перша книга шахіста, 1952, 47).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 447 - 448.

Нотація, ції, ж. Урокъ, который не забудется. Спасибі вам, дядьку, що повчили (= попобили). Ви мені добру нотацію дали. Осн. 1862. VIII. З нар. уст, 28.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 571.