НОТА

НО́ТА¹и, ж.

1. Умовний графічний знак, що позначає музичний звук певної висоти і тривалості. Співали б прозу, та по нотах, А не як-небудь… (Шевч., II, 1953, 373); — Напиши про нас! Візьми на ноти Ті пісні, що знає ланкова (Шпорта, Мужність, 1951, 12).

2. Окремий звук певної висоти у музиці, співі. Гіца зігнувся й наліг на скрипку. Він підняв одну ноту і все викочував і викочував її нагору, все вище й вище (Коцюб., І, 1955, 376); Вустя.. співала в церковному хорі, брала там такі піднебесні ноти, що парубки навіть із сусідніх сіл.. щосвята юрбами набивалися в криничанську церковцю (Гончар, І, 1959, 9); * У порівн. Вже через хвилину він потрапляє у якусь дивну метелицю: не вітром виє і тужить вона, а кожна її сніжинка дзвенить, мов нота (Стельмах, Хліб.., 1959, 12).

◊ Бра́ти но́ту див. бра́ти; На висо́ких но́тах — підвищеним голосом через обурення, незадоволення і т. ін. — Кинь ти його, Валька, — відповів інший голос скоромовкою на високих нотах. — Бо ми так до ранку з ним проморочимось (Гончар, IV, 1960, 61); На одні́й но́ті — монотонне, одноманітно. Вранці мрячило й тоскно гудів над головою телефонний дріт на одній ноті (Головко, II, 1957, 82); Фальши́ва но́та — щось нещире, неправдиве. [Ярчук:] Прошу перебивати мене лише в тому разі, коли почуєте якусь фальшиву ноту (Мик., І, 1957, 374).

3. тільки мн. Текст музичного твору, записаний умовними графічними знаками; аркуш, зошит з таким записом. Поцілуй Маркевича за мене за його ноти (Шевч., VI, 1957, 156); На підставці [піаніно] лежала розгорнута книжка з нотами (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 180); Музики розставили свої пюпітри, порозкладали ноти й посвітили ліхтарі (Н.-Лев., III, 1956, 138).

◊ Як (на́че і т. ін.) по но́тах-дуже легко, вільно, без труднощів. Все добре йшло. Сказать не гріх, як в пісні, як по нотах (Дор., Три богатирі, 1959, 26).

4. Тон, інтонація голосу, що виражають яке-небудь почуття, ставлення до кого-, чого-небудь. Його голос був низький, глибокий, та звучала в ньому нота незвичайної поваги та тепла, яка звучить у розмові з любою дружиною або дитиною (Оп., Іду.., 1958, 236); Бараболя чує в голосі Веремія приховані ноти переможця і вдавано зітхає (Стельмах, II, 1962, 284); // Погляди на що-небудь. Нові волелюбні ноти зазвучали в поезії Шевченка, нові живі картини народжувалися під його пензлем (Слово про Кобзаря, 1961, 49).

НО́ТА², и, ж. У міжнародному праві — офіційне письмове звернення уряду однієї держави до іншої. Рада Народних Комісарів Української РСР 2 травня 1919 р. звернулась до уряду Румунії з нотою (Іст. УРСР, II, 1957, 209).

∆ Верба́льна но́та див. верба́льний.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 447.