НАЖИВАТИ

НАЖИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАЖИ́ТИ, иву́, иве́ш, док., перех.

1. Поступово збирати, нагромаджувати, набувати матеріальні цінності, майно, гроші і т. ін. Приніс гроші, аби їх у руках подержати, побачити, які вони є, щоб після знов оддати — процент на процент наживати (Григ., Вибр., 1959, 162); [Петро:] Що я нажив — все твоє: на, возьми!.. Щоб пан возний ніколи не попрікнув тебе, що взяв бідну (Котл., II, 1953, 41); В капіталістичних державах шанують над усе людей, які зуміли нажити капітал. А як — то байдуже (Панч, В дорозі, 1959, 256); // Мати, одержувати від чого-небудь прибуток, матеріальну вигоду. Англійські купці скуповували рис, головний продукт харчування індусів, і наживали величезні прибутки на голоді і смерті мільйонів селян (Нова іст., 8, 1956, 21); [Денис:] Дорохвей млином нажив чимало грошей і віддав у позику (Кроп., II, 1958, 458); // Здобувати що-небудь у власність; ставати власником чогось. Антон думав.. нажити собі фургона з коляскою (Чорн., Визвол. земля, 1959, 43).

◊ Нажива́ти (нажи́ти) ворогі́в (во́рога) — словами або діями викликати вороже ставлення з боку кого-небудь. Своїми розмовами Марко наживав собі тільки ворогів (Горд., Дівчина.., 1954, 15); Чимало пану досолив він. Та й в пану ж ворога нажив він (Фр., X, 1954, 289); Нажива́ти (нажи́ти) діте́й — народжувати дітей. Нехай живуть пароньками. Діток наживають (Манж., Тв., 1955, 63); [Свої́м] горбо́м нажива́ти див. горб.

2. перен., розм. Діставати, набувати що-небудь (про стан, властивості, якості і т. ін.). [Кирило:] І оце на все літечко до нас? Силу витрачену набувати, здоров’я наживати? (Мирний, V, 1955, 143); Високий, широкоплечий, з сивими, довгими вусами.., він [сотник] подібен до могучого дуба, що нажив собі силу (Стар., Облога.., 1961, 6); Але не догледіла вона, як її син нажив моральні вади (Мельн., Коли кров.., 1960, 104); // Доводити себе до чогось неприємного (про нещастя, хворобу і т. ін.). Проценко нажив страшенний нежить і цілими днями не виходив з хати (Мирний, III, 1954, 254); — Слухай, Потапов, хочеш горя собі нажити? — сказала вона таким грайливим тоном (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 40).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 86.

Нажива́ти, ва́ю, єш, сов. в. нажи́ти, живу́, ве́ш, гл. Наживать, нажить, пріобрѣтать, пріобрѣсть. Добро наживать. Рудч. Ск. І. 20. Вже не нажити йому другої такої дружини. МВ. (О. 1862. І. 92). Не напоївши, не нагодувавши, ворога не наживеш. Ном. № 9549.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 488.