НАДСАДА

НАДСА́ДА, и, ж., розм.

1. Надмірне напруження сил; натуга. — І ніч і день, і ніч і день на панщині. Чорт їх зна, як вони не виздихали від такої надсади (Кв.-Осн., II, 1956, 244); Там, далеко внизу, хтось гукав довго, з надсадою: — Давай поро-он! (Донч., Дочка, 1950, 106).

2. Пошкодження, хвороба від великого напруження сил. — Нехай прилетить [Дем’ян] до мене… та чи не буде йому якої від того надсади? (Кв.-Осн., II, 1956, 197).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 78.

Надса́да, ди, ж. Болѣзнь, поврежденіе отъ тяжелой работы; надорванность. 3 великою худобою животу надсада, з хорошою дружиною серденьку відрада. Чуб. V. 5

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 486.