МАЛИНА

МАЛИ́НА, и, ж.

1. Багаторічна чагарникова ягідна рослина з кисло-солодкими запашними ягодами, звичайно темно-червоного кольору. На низині, недалечко од берега Росі, розрослась, як ліс, малина (Н.-Лев., III, 1956, 216); Зоня і Юзя здригнулись від сього несподіваного співу, що знявся десь посеред кущів малини (Л. Укр., III, 1952, 660); Густі зарості малини надійно заступали їх від стороннього ока (Шиян, Баланда, 1957, 143).

2. збірн. Ягоди цієї рослини. Все повітря пахощами дише З полонин від свіжих перекосів, Із зрубів від спілої малини (Фр., XIII, 1954, 329); Збирала [Світлана] суниці, мед брала з дупла, Одійдуть суниці — поспіє малина… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 128); // рідко. Одна ягода цієї рослини. [Бабуся:] Зірвеш на яблуні кисличку. Або малину чи суничку І наїсися часом так, Що й до обіду втратиш смак (Олесь, Вибр., 1958, 503); * У порівн. Стан правенький, мов тополя, Щічки — мов калина, Шийка — мов той алебайстер, Губоньки — малина! (Гл., Вибр., 1957, 263).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 607.

Мали́на, ни, ж.

1) Малина, Rubus idaeus. Під горою малина. Чуб. Личко як малина. Чуб.

2) Красный флагъ на воротахъ свадебнаго двора, выставляемый въ Черниг. г., какъ удостовѣреніе цѣломудрія новобрачной. То-же, что и корогва въ свадебномъ обрядѣ. МУЕ. III. 158. Ум. Малинка, мали́нонька, малиночка. Чуб. V. 805. 1047.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 401.

мали́на —

1) (зменшено-пестли­ві — мали́нка, мали́нонька, мали́ночка) багаторічна чагарникова ягідна рослина з кисло-солодки­ми запашними ягодами, звичайно темно-червоного кольору; також ягоди» цієї рослини; малина симво­лізує дівочість, молодість («уста малинові»), взагалі солодке, при­вабливе («Молода — як ягода: чер­вона, як калина, солодка, як мали­на»; «Вища гора від калини, Кра­ща дівка від малини, — Бо малину кавки їдять, А дівчину хлопці люб­лять»); у піснях малина часто по­єднується з калиною на означення дівчини чи молодиці («Вже ся Ма­рися наперед збирає… Калинко-малинко, червона ягідко»); мали­нова корогва фігурує у весільній обрядовості; поряд зі своєю сест­рою — калиною — виступає пер­сонажем народних замовлянь; ма­линова кольорова символіка ха­рактерна також для козацьких прапорів і корогов. Під горою ма­лина (П. Чубинський);

2) у весіль­ному обряді — червоний (малино­вий) прапор на воротах весільного двору як такого або як свідчення дошлюбної незайманості молодої; див. ще корогва́ 3.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.