ЛІЩИНА

ЛІЩИ́НА, и, ж.

1. Кущ родини березових з їстівними плодами — горіхами. Кажуть люди, що ліщина Уродила густо; А як в торбу подивлюся, Так у їй і пусто (Щог., Поезії, 1958, 133); Лишіть мені одну живу берізку, Один-єдиний свіжий кущ ліщини (Мур., Осінні сурми, 1964, 95); // Тонка, гнучка гілка з цього куща. Карпо взяв довгу та рівну ліщину і почав з Лавріном міряти город вздовж та впоперек (Н.-Лев., II, 1956, 354).

2. Чагарник з кущів цієї рослини. Ліщина була така густа, що за десять кроків не видно людини (Шер., В партиз. загонах, 1947, 137); Тепер в ліщину зайдем серед дубів старих. — Ану, хто перший знайде на цім кущі горіх? (Забіла, У.. світ, 1960, 62).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 534.

Ліщи́на, ни, ж. Орѣшникъ, Coryllus Avellana L. Ой гай, гай, шумить гай, зашуміла ліщина. Чуб. V. 111. Кущі зеленої ліщини. Левиц. І. Ум. Ліщи́нка, ліщинонька, ліщиночка. Ти б пішов ти ліщинки де заробив ґринджоли, огород би обгородили. Г. Барв. 291. Зашуміла ліщинонька. Чуб. V. 289. Сировая ліщиночко, чом не гориш, тільки куришся? Чуб. V. 812.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 373.

ліщи́на (зменшене і пестливе — ліщинка, ліщи́нонька) — кущ роди­ни березових з їстівними плода­ми — горіхами; за прикметою, «за­цвіла ліщина — пора сіяти моркву, мак, петрушку»; деревину вико­ристовують у столярних роботах, для плетіння кошиків, для виго­товлення обручів; у народнопісен­ній творчості символізує дівчину: «Ой, не шуми, ліщинонько, та й не розвивайся, не плач, не плач, дів­чинонько, та й не віддавайся»; ру­бання ліщини, як і кали́ни (див.), символізує заручення дівчини чи одруження проти її волі: «Не рубай ліщини, най горішки родить. Не бе­ри дівчиноньки, най ще рік похо­дить. Зелена ліщина, як ся розвивала, Плакала дівчина, як ся віддавала».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 340.