ЛІЧБА

ЛІЧБА́, и́, ж.

1. чого і без додатка. Те саме, що лі́чення і лічі́ння. Поняття числа виникло у найдавніші часи в зв’язку з потребою вести лічбу конкретних предметів (Вісник АН, 11, 1953, 33); Попід лісом бездоріжжям прямує чоловік, ледве чутно ворушачи губами, і тепер земля прислухається до перестуку краплин і лічби хлібороба. Він міряє землю (Стельмах, І, 1962, 376).

Вести́ лічбу́ чому — те саме, що Вести́ лік чому (див. лік). Встала [дорога] горда і росою вмилась, Не вела лічби пекучим ранам, Пов’язала їх сідим туманом (Мал., Звенигора, 1959, 177); Лічбу́ загуби́ти — те саме, що Втрача́ти (втра́тити, губи́ти, загуби́ти, згуби́ти, забува́ти, забу́ти і т. ін.) лік чому (див. лік). Дід Баклага.. жив на землі давно і жив важко, так що вже й стомився жити і лічбу тим рокам своїм загубив (Мик., II, 1957, 315).

2. Кількість чого-небудь. Тепер у нас "Волынь" так розкуповується, ..що щодня збільшує лічбу друкованих аркушів (Коцюб., III, 1956, 189).

3. заст. Прості арифметичні дії; арифметика. Арифметику у межах цілої лічби він добре вивчив ще як був писарем (Гр., І, 1963, 244); На стор. 13 [букваря] була лічба (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 600).

4. тільки мн., заст. Взаємні рахунки, претензії тощо. — Киньмо, Йово, лічби всякі! Дай лиш руку… (Граб., І, 1959, 257).

◊ Не лічбо́ю кого, чого; Без лічби́ кого, чого — дуже багато кого-, чого-небудь. Дам ті срібла не вагою, дам ті злота не лічбою (Сл. Гр.); І так уже нашого брата-козака без лічби помучено (Панч, Гомон. Україна, 1954, 34); Нема́ лічби́ кому, чому — дуже багато, без ліку кого-, чого-небудь. Поза зорями ще зорі та й ще.. Нема їм лічби (Барв., Опов.., 1902, 358).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 533.

Лічба́, би, ж. Счетъ, исчисленіе. Такий вірний, як лічба жидівська. Ном. № 13829. Он бачиш, по-за зорями ще зорі… Нема їм лічби. Г. Барв. 358. Чи є лічба твоїм неправдам лютим? К. Іов. 48. Не лічбою. Безъ счета. Бере гроші не лічбою. АД. І. 278. Дам ті срібла не вагою, дам ті злота не лічбою. АД. І. 297.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 372.