ЛЯСНУТИ

ЛЯ́СНУТИ¹, ну, неш, док., перех. і неперех.

1. Однокр. до ля́скати. Ромка таки встигла ляснути його разів зо два черевиком (Сміл., Сашко, 1957, 224); Тонкий і довгий батіг, як блискавка, звився і дзвінко ляснув у повітрі (Ткач, Арена, 1960, 20); Два постріли ляснули гучно, струснувши глухе тайгове повітря (Донч., II, 1956, 32); Велетень Наркис тільки ляснув зубами і встояв на ногах (Смолич, Мир.., 1958, 14); Ляснули двері, і в кімнату сміливо увійшов Петро (Вас., І, 1959, 224); Тиша… Викинувся короп і ляснув по воді (Коп., Як вони.., 1948, 59).

2. перен., розм. Пропасти, бути втраченим, загинути. Згадалася торішня пожежа у сусідів. Тридцять гектарів пшениці ляснуло (Ю. Бедзик, Серце.., 1961, 232); Правда, і циган дурно ляснув [помер], бо пізніше виявилося, що то свої ж таки, піївські, коня того вкрали! (Кос., Новели, 1962, 183); Через скільки годів обидва материні доми ляснули: приказ їх продав з публічного торгу (Збірник про Кроп., 1955, 49).

◊ Спра́ва ля́снула — про невдачу в чому-небудь. Зовсім уже налагодилися [коноводи] вивести пару добрих коней. Коли тут нечиста нагнала гурт п’яних перезвян, і вся справа ляснула (Гр., II, 1963, 275); Така прекрасна справа, а ляснула через дрібницю (Вишня, І, 1956, 236).

ЛЯ́СНУТИ², ну, неш, док. Однокр. до ляща́ти. — Не мети до порога, бо мені треба через поріг ходити! — ляснула Мотря (Н.-Лев., II, 1956, 357); Зняті защіпки гаків ляснули металічним звуком (Ле, Міжгір’я, 1953, 285); Зажмуриться, защебече, затерчить [соловейко], що аж неначе охрипне, та знову ще дужче лясне (Кв.-Осн., II, 1956, 40); Голос сильний, ляский, як лясне на вулиці — за два квартали чути (Баш, Надія, 1960, 27).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 582.

Ля́снути См. Ляскати.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 393.