ЛЕЛІЯНИЙ

ЛЕЛІ́ЯНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до лелі́яти. Одна згадка про гешефти з волами.. розбудила в його голові цілий ряд давно леліяних думок і мрій (Фр., III, 1950, 23); Він [Хмельницький] здійснить мрію не хвилинну — Давно леліяну в душі, Не дасть турецькому паші У зашморг взяти Україну (Павл., Бистрина, 1959, 36); // у знач. прикм. Їх леліяні мрії були розбиті (Козл., Мандрівники, 1946, 67).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 475.