ЛЕЛІТКА

ЛЕЛІ́ТКА, и, ж.

1. Блискуче кружальце для прикрас. // Блискучі цяточки на чому-небудь. Не питай, чи то справді роса самоцвітна, всесвітня краса, чи то, може, те сонце здурило, в лелітки дощ холодний змінило (Л. Укр., І, 1951, 201); В батькових очах спалахують лелітки — такі золоті лелітки, як на Дніпрі в сонячну годину (Донч., V, 1957, 16).

2. діал. Назва квітки. Я нарву найкращих квіток, Купчаків, жоржин, леліток, Принесу з росою в клас (Стельмах, Жито.., 1954, 177); Ну, заграйте ж, заграйте чечітку, я новенькі підошви зіб’ю, причеплю на манишку лелітку — степову білу квітку мою! (Рудь, Дон. зорі, 1958, 13).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 474.

Лелі́тка, ки, ж.

1) Металлическая блестка, пришиваемая на одеждѣ, церковн. облаченіи и пр. Камен. у.

2) мн. Головное украшеніе гуцулокъ: мелкія бляшечки вокругъ головы. Гол. Од. 73. Ум. Леліточка. Ніхто не вгадає, що на гільцю сяє: золоті корхи верхи, срібні да леліточки. Рк. Макс. Употребляется какъ ласкательное слово: Ти ж моя леліточка!

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 354.

лелі́тка (зменшено-пестливе — лелі́точка) —

1) блискуче кру­жальце для прикрас; також блис­кучі цяточки на чому-небудь;

2) народна назва квітки; також уживається як пестливе наймену­вання дівчини або жінки. Ти ж моя леліточка! (Словник Грінченка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 332.