ЛЕГШАТИ

ЛЕ́ГШАТИ, аю, аєш, недок.

1. Ставати легшим; протилежне важчати. Легшає, викидаючи водяний вантаж, човен (Догв., Давні рани, 1961, 42); // Зменшуватися в силі вияву; послаблюватися. Згадав я вас,— і якось тихо На серці хорому стає. Потроху легша давнє лихо. Чи тільки злегшання вдає (Граб., І, 1959, 100).

2. кому і без додатка, безос. Ставати легше (про поліпшення самопочуття, зменшення горя і т. ін.). Тут вже й знахурка поспіла. І що то, чого не робить, чого не діє: і підкурює, і шепче, і вмива, і злизує — нічого не легша! (Кв.-Осн., II, 1956, 472); Мені легшає в неволі, Як я їх [вірші] складаю. З-за Дніпра мов далекого Слова прилітають І стеляться на папері (Шевч., II, 1953, 112).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 466.

Ле́гшати, шаю, єш, гл. Становиться легче. Оці вірші віршую я для себе, братія моя: мені легшає в неволі, як я їх складаю. Шевч. 442.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 351.