КАТАТИ

КАТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок.

1. перех. Возити когось на чому-небудь або в чомусь для розваги, на прогулянку. — Я її [сестричку] на возику кататиму (Гончар, II, 1959, 253); Він не раз катав мене на літаку (Трубл., Глиб. шлях, 1948, 35).

2. перех. і неперех., фам. Уживається замість іншого дієслова, зміст якого розкривається контекстом, для вираження енергійної, швидкої дії, спонукання до дії. [Овчаренко:] Вибачте, я трохи затягнув лекцію. Я пропускаю кілька сторінок. [Голоси з місць:] «Нічого, нічого!» «Катай, катай усе…» (Корн., II, 1955, 321); — Скидай, сину, свою торбу,— звернувся до хлопця Архип,— катай до ставка, скупайся (Добр., Ол. солдатики, 1961, 4).

3. перех., техн. Те саме, що вальцюва́ти. В цеху освоювали нову марку сталі — катали броню для танків (Баш, Надія, 1960, 141).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 118.

Катати, та́ю, єш, гл. Бить. Горілку, мед не чаркою, — поставцем кружає, а ворога, заплющившись, ката, не минає. Шевч.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 225.