КАЗАН

КАЗА́Н, а́, ч.

1. Металева переважно округлої форми посудина (звичайно з відкритою верхньою частиною) для варіння їжі, кип’ятіння води тощо; котел, чавун. Смола там в пеклі клекотіла і грілася все в казанах (Котл., І, 1952, 134); Кухарі насипали з великих казанів у миски борщ (Н.-Лев., II, 1956, 208); На деяких вулицях міста топили у великих казанах смолу і заливали нею вибоїни в тротуарах (Томч., Готель.., 1960, 286).

2. перен., жарт. Про голову людини. [Катерина:] Подумаєш, вдарив старого Галушку по голові.. Об його казан шаблі ламались, а не то що дрючок (Корн., І, 1955, 306).

3. Закрита посудина для перетворення води в пару. Паровий казан.

4. перен. Повне оточення великого ворожого угруповання (під час війни). Товк [сержант] у численних казанах гітлерівську чуму (Ю. Янов., Мир, 1956, 29); — Саме на той час наші біля Корсуня та й тут поблизу німцям казана влаштували (Коз., Листи.., 1967, 64).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 69.

Казан, на, м. Котелъ. Нехай наш казан закипить іще і з другого боку. К. ЧР. 108. Як у казані кипить. посл. ум. Казано́к, казаночок, казанчик. Наймит роспалив багаття, повісив казанок і почав варити кашу. Левиц. І. Пойди ти до річки Самарки, до криниці Салтанки, казанок у руки взявши. Мет. 442. Вітер віє, повіває, казаночок закипає. Щог.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 207.

каза́н (зменшені — казано́к, ка­зано́чок, каза́нчик) — металева, перев. округлої форми посудина (звичайно з відкритою верхньою частиною) для варіння їжі, кип’я­тіння води тощо; котел, чавун; за віруваннями, атрибут пекла. Смола там в пеклі клекотіла і грілася все в казанах (І. Котляревський); Як у казані кипить (приказка); Вітер віє, повіває, казаночок закипає (Я.Щоголєв).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 267.