ЗАГАТА

ЗАГА́ТА, и, ж.

1. Споруда для затримання руху води в річці, потоці і т. ін. Купці та купецькі синки шумували… То не вода по весні, рвучи греблі та розносячи загати, гуде та клекоче, то їх вигуки здіймаються вгору (Мирний, III, 1954, 262); З двох боків його [пригород] огортало провалля, з третього — вали, а з четвертого — великий ставок, який набравсь з річки Бушки й тримавсь кам’яною загатою (Стар., Облога.., 1961, 4); Біля Воріт Залізних перекриту, загатою загнуздану бистрінь я добре бачу (Гонч., Вибр., 1959, 367); //Перешкода для плавання, що утворилася від скупчення, нагромадження криги, снігу і т. ін. Переборюючи загати з битої криги, криголами.. досягли острова В. Ляховського (Видатні вітч. географи.., 1954, 114); Незабаром човник приплив у невеличке озерце. Далі путь заступала снігова загата (Забіла, Катруся.., 1955, 80); // Водоймище, утворене гаткою. В одному місці [струмка] нанесло намулу й трісочок, утворилась маленька загата, мов озеречко (Донч., IV, 1957, 40).

2. перен. Перешкода, перепона. Після віків неволі урвалася загата заборон, пробудився відвічний слов’янський Ужгород й трусонув сивиною, помолодів (Нар. тв. та етн., 6, 1966, 63).

3. діал. Вал, насип, стіна, а також подвійний пліт, засипаний всередині чим-небудь, як огорожа. Оселю баби Векли Гнибідихи далеко знати: уся обгороджена по-старосвітськи —загатою (Дн. Чайка, Тв., 1960, 123); Замість тинів та парканів, у Чаплинці всюди, як і в інших південних селах, тягнуться від двора до двора товсті, литі з глини та кураю вали, так звані «загати». За однією з таких загат.. стоять.. верблюди (Гончар, II. 1959, 20).

4. діал. Стіна хліва, зроблена з подвійного плоту, закладеного всередині соломою і т. ін. Коло хати стояв одним один обідраний хлівець з загатою од вулиці (Н.-Лев., III, 1956, 33); // Огорожа біля стін хати, проміжок між якою і стінами закладається листям, соломою і т. ін. для утеплення хати взимку. А ось і хата, обкладена загатою, волохатою й теплою, як вивернутий овечий кожух (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960,14).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 73.

Зага́та, ти, ж.

1) Насыпь изъ навоза у канавы, служащая вмѣсто забора. Нѣжин. у.

2) Стѣнка хлѣва, состоящая изъ двухъ параллельныхъ плетней на четверть или полъ аршина другъ отъ друга, промежутокъ между которыми набить соломой. Чуб. VII. 393.

3) Вѣтви терновника или другого колючаго дерева, положенныя сверхъ плетня, чтобы препятствовать перелѣзать черезъ него. О 1861. VIII. 93.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 25.