ЖДАНКИ

ЖДА́НКИ, ів, мн., розм. Те, чого чекають, на що надіються, про що мріють. — Ні, мамо, ні! Чи таки ви самі не бачите, що мені не до жданків (Вовчок, І, 1955, 215); — А паче всього він хоче, — тут сотник обернувся до Замойського, — він хоче, щоб козацтву реєстровому якнайскоріше таки виплатили державне утримання, не дратували б його жданками (Ле, Наливайко, 1957, 24)

◊ Жда́нки розгуби́ти (пої́сти) — не дочекатися і втратити надію на можливість дочекатися кого-, чого-небудь. Ждали, ждали, та й жданки розгубили (Номис, 1864, № 5627); А піп ждав-ждав Семена з золотом та й жданки поїв (Україна.., І, 1960, 161).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 516.

Жданки, ків, м. мн. Ожиданіе. Чи таки ви сами не бачите, що мені не до жданків, не до обітниць. МВ. ІІ. 133. Жда́нки розгуби́ти, поїсти. Не дождаться. Ждали, ждали, та й жданки розгубили…. поїли. Ном. № 5627.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 477.

жда́нки = жда́ники — те, чого ду­же чекають, на що сподіваються, про що мріють; фразеологізми: жда́нки (жда́ники) розгуби́ти (пої́с­ти) — не дочекатися, втратити на­дію на можливість дочекатися ко­го-, чого-небудь. Ждали, ждали, та й жданки розгубили… поїли (М. Номис); годува́ти жда́нки — обіцяти кому-небудь щось зроби­ти, але не виконувати обіцянки.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 217.