ЖАЛКУВАТИСЯ

ЖАЛКУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, недок., діал. Жалітися (у 1 знач.). Та так-то вже плаче [дівчина], жалкуючися-нарікаючи, такими-то вже сльозами ревними (Вовчок, І, 1955, 146); Воно [серденько] немов жалкується І ремствує (Манж., Тв., 1955, 38).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 505.

Жалкува́тися, ку́юся, єшся, гл.

1) Жаловаться. Жалкується на ногу. Н. Вол. у. Де ти, синку, ходиш? що ти, синку, робиш? жалкуються молодиці, що ти шкоду робиш. О. 1861. II. 7. Жалкується Лиман морю, що Дніпр робить свою волю. Макс. (1834), 131.

2) Плакаться, сѣтовать, От як стала вона жалкуватись: що мені робити? Нема слуги. МВ. ІІ. 33. От життя моє! жалкується. МВ. ІІ. 43.

3) Пенять. Будуть на мене жалкуватися люде. Н. Вол. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 473.