ДУБИНА

ДУБИ́НА, и, ж.

1. Дубовий ліс, гай: дубова памолодь. Обійшов [Гриць] чимало пущ І знайшов-таки в дубині Темний папороті кущ (Щог., Поезії, 1958, 245); Кругло оброслий дубиною, горб зеленів в долині (Вирган, Квіт. береги, 1950, 87); Юджін Вернер лежав у молодій дубині на краю картопляного поля й пильно вивчав одиноку ферму (Загреб., Європа 45, 1959, 218).

2. збірн. Будівельні матеріали з деревини дуба. Поставлю.. сіни з сухої дубини, — Ой, буду я в тебе кожної години (Укр.. лір. пісні, 1958, 137); Григоркова хата була з дубини (Козл., Ю. Крук, 1957, 242).

3. Окреме дерево дуба. Тесля сидить на бережку, Курить махорку, думу гадає: Як він звалить дубину важку Десь на Одері, а чи на Дунаю (Мал., II, 1956, 148).

4. Товста важка дубова палиця. Горбатого виправить могила, а упертого дубина (Укр.. присл.., 1955, 229); [Степан:] Змалку — лозиною та батогом, а тепер вже й дубина не поможе (Крон., II, 1958, 46).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 429.

Дуби́на, ни, ж.

1) Дубовое дерево. Сюди туди дубину стрепену, — посипались жолудочки в пелену. Чуб. ІІІ. 176. От кріпка дубина, — сокира як од заліза одскакує. Харьк.

2) Дубовый лѣсъ. Сим. 26. КС. 1883. І. 34. Ой з-за гори високої та з зеленої дубини ідуть ляхи на три Шляхи за півтори милі. Н. п. Як були ми молодими, то ходили по дубині у червоних запасках і сивизна на висках. Ном. № 8709.

3) Дубовая палка. От козаки до його з дубинами. ЗОЮР. 284. Ум. Дуби́нка, дуби́нонька, дуби́ночка. Грин. ІІІ. 682. Сим. 26. Між дубинки та ліщинки шматок шкуратинки. Ном., стр. 301, № 379. Ой піду я в дубиноньку спати. Млр. л. сб. 346. Пойду в ліс, вирубаю дубинку. Ном., стр. 295, № 155.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 451.