ДАР

ДАР, у, ч., уроч.

1. Те, що підноситься, жертвується; подарунок. Дар — не купля: не гудять, а хвалять (Укр.. присл.., 1955, 282); Коркішка держить на тарілці дари й зараз дарує Панасові хустку й кинджал (Н.-Лев., II, 1956, 424); * Образно. Земля — найбагатший дар природи. Земля — це хліб і достаток (Чорн., Визвол. земля, 1950, 37); * У порівн. Марійка взяла бамбук обома руками, як урочисто піднесений дар (Гончар, Земля.., 1947, 82).

Прино́сити (принести́) в дар — дарувати. І потім в дар тобі приносять З пожару вкрадений покров!!.. (Шевч., І, 1951, 328); Нехай той день оживить в пам’яті людській Ваші [І. О. Білоусова] заслуги як поета, що ніжно і любовно приніс в дар братньому народові велике слово українського генія — Т. Шевченка (Коцюб., III, 1956, 395).

2. Здібності, хист до чого-небудь; обдаровання, талант. Обдарований незвичайними здібностями, величезною пам’яттю, бистрим і ясним розумом, він із тими вродженими дарами лучив велику пильність і працьовитість (Фр., III, 1950, 29); Три дари відпущено було Шевченкові щедрою природою: дар співця, дар художника, дар письменника (поета й прозаїка) (Рильський, III, 1955, 244); Анатолій відзначив, що вона володіє даром вільно підтримувати будь-яку розмову (Гур., Життя.., 1954, 298).

Дар мо́ви (сло́ва): а) здатність говорити взагалі. Найбільш вражінь [вражень] дістали ноги, і коли б вони мали дар слова, оповіли б багато. А то мовчать і болять (Коцюб., III, 1956, 147); Йому скривило щелепу, пом’яло всього, а найгірше — він втратив дар мови (Гончар, Людина.., 1960, 196); б) висока культура мови, здатність красномовно говорити; красномовство. Виходить сухо, педантично, книжно… Здається, я на сей раз втеряла [втратила] всякий дар слова (Л. Укр., V, 1956, 345).

3. перев. мн., церк. Хліб і вино, над якими відправляється церковне богослужіння. — Бачу, од нашої хати старий піп з дарами іде (Вовчок, VI, 1956, 225); Християнин проходить до диякона і віддає йому святі дари і кошик з хлібом (Л. Укр., II, 1951, 482).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 211.

Дар, ру, м.

1) Даръ, даяніе. Ні дар, ні купля. Ном. № 7619. Що ж нам за дар везуть? Срібло та золото. Чуб. ІІІ. 39. Виймив дари та й роздав. Федьк. Пов. Ви знаєте добрі дари давати дітям вашим. Єв. Л. XI. 13. Бо́жий дар. Св. Причастіе. До Божого дару з чортовими ногами. Ном. № 136.

2) Дарованіе, таланта, даръ. Незвичайний дар розмови і оповідання. Левиц. Пов. 146. Квітка…. дав добру ознаку свого великого дару. К. Г. Кв. 18. Ум. Да́ронько. Мл. л. сб. 218.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 357.