ГЛАГОЛИЦЯ

ГЛАГО́ЛИЦЯ, і, ж. Одна з двох абеток старослов’янської мови. Найдавніша, що дійшла до нас, слов’янська писемність знає два алфавіти — кирилицю і глаголицю, причому питання про співвідношення і відносну давність цих алфавітів досі повністю не розв’язане (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 499); Друга [абетка] також пізніше стала зватися «глаголицею» — від букви «Г» («глагол»), що означала в старослов’янській мові — «мову», «слово» (Рад. літ-во, 5, 1958, 45).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 78.

глаго́лиця див. Кири́ло 1.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 137.