ГЕМБЕЛЬ

ГЕ́МБЕЛЬ, бля, ч.

1. розм. Те саме, що руба́нок. Почина рубати Дошки на шматки; З торби витягає Гембель і гвіздки (Щог., Поезії, 1958, 110); Викрикуючи арію з "Трубадура", цей механічний голос вискакував з рупора, мов цупка стружка з гембля (Шовк., Інженери, 1956, 203).

2. діал. Гендель. Січкар ні разу не впіймався на цьому гемблі [спекуляції хлібом], але Мірошниченко притиснув його за втаєний у лісах посів (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 35); Вони вже самі знаходили дорогу до Княжевичів, завжди маючи з Соломією якийсь свій, ярмарковий гембель (Кучер, Трудна любов, 1960, 127).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 48.

Гембель, бля, м. Рубанокъ. Мнж. 165.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 279.