ГАДАННЯ

ГАДА́ННЯ ¹, я, с. Дія за знач. гада́ти ¹. Від дум і гадання розпухала [у Надії] голова. В горлі запікалась гіркота (Баш, Надія, 1960, 153); Перший етап розмови про голодностепське будівництво, етап дискусій, гадання закінчився (Ле, Міжгір’я, 1953, 122).

ГАДА́ННЯ², я, с. Дія за знач. гада́ти². — Боже мій, — скрикнула пані, — збавила мені усе гадання! (Вовчок, І, 1955, 30).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 10.

Гадання, ня, с. Размышленіе, помыслы, думаніе.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 263.

гада́ння — узнавання свого май­бутнього («гадати» — це думати, розмірковувати, передусім про май­бутнє, nop. «думати-гадати»); по­ширене з давніх часів, коли воно відмежовувалося від ворожі́ння (див.); з часом ці два процеси зли­лися; у народі дуже поширені при­кмети, за якими вгадували погоду, скажімо, за поведінкою пташок: качки полощуться, ворони сильно кричать, метушаться горобці, лас­тівки занадто низько літають — на дощ, гуси перед морозом стоять на одній нозі, півень заспіває невчас­но — на зміну погоди; прикмети щодо погоди підказували людині довгочасні спостереження за яви­щами природи, небесними світи­лами: блискавка взимку — на бу­рю, західний вітер — на опади, ранній грім — родючий рік, блідий захід сонця — на негоду, чистий захід сонця — на погоду, багряні зорі чи туманне кільце навколо мі­сяця — на вітер, дощ або сніг, мі­сяць з «вухами» — на мороз; до сьогодні збереглися гадання серед дівчат про заміжжя (передусім на Різдво та на Новий рік) за парни­ми предметами (беруть трохи пше­ниці і парують зерна, — якщо зер­на до пари, задумана особа стане тоді нареченим, а якщо не до па­ри — не стане); коли на Новий рікдо хати зайде гість, а в хаті дівчина на виданні, то хутко стирали лаву й пильнували, щоб гість сів на стерте, — тоді й старости скоро прийдуть; взагалі гостей у домі, де була дівка на виданні, завжди при­прошували сідати, інакше старос­ти оминатимуть хату, тому й кажуть: «Сідайте, щоб старости сіда­ли»; чимало гадань пов’язано зі святом Іва́на Купа́ла (див.); колії, що колють свиней, завжди вміли гадати за нутрощами тварини — ця традиція сягає глибини віків; зо­крема, в Галичині було поширене гадання на свинячій селезінці, зо­рієнтоване на угадування, перед­бачення погоди; гадали, стежачи за поведінкою тварин; ще й сього­дні вірять, що коли кіт миється при чиїхось ногах — будуть гості, а сорока прилітає в двір і стрекоче — чекай новин, а то й чогось недоб­рого; можна пізнати думки іншо­го, коли доп’єш його воду чи чар­ку, тому й кажуть: «Чию воду до­п’єш, того думки пізнаєш»; з дав­ніх-давен вважали, що небесні світила провіщають на події на землі (пop. у «Слові о полку Ігоре­вім»: «Другого дня вельми рано кривавії зорі світ повідають»); тому за світилами часто гадали, намага­ючись передбачити майбутнє; вва­жалося, наприклад, що коме́ти (див.) віщують нещастя (Іпатіївський літопис під 1265 р. розпові­дає про явлення хвостатої звізди на сході, що нібито віщувала «мятеж велик в земли»).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 124.