ГАВКУН

ГАВКУ́Н, а́, ч., розм.

1. Собака. Вп’явсь [ветеринар] очима в гавкуна. Ближче підступає. Пес як цапне — мить одна! — 1 поли немає (С. Ол., Вибр., 1859, 259).

2. перен., зневажл. Про панського прислужника і подібних до нього. Панський гавкун [Нестір] дарунками приманив дівчину (Горд., II, 1959, 50).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 9.

Гавкун, на, м. Лающее животное. К. Дз. 57.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 262.