ВЕРХОВИНА

ВЕРХОВИ́НА, и, ж. 1. Верхня, найвища частина чого-небудь (перев. гори, дерева). Нема садочка, ані города коло неї, тільки стара тиха груша з зломленою верховиною (Вовчок, І, 1955, 288); А здалека заманячило їм щось високе — то там, то там… Підійшли ближче, побачили верховини церков (Мирний, І, 1949, 220); Старі берестки глухо гули голими верховинами (Епік, Тв., 1958, 113); На Голій горі, на самій верховині, притулилася.. стара дерев’яна хата (Чорн., Визвол. земля, 1950, 3); * Образно. Вірю, прагну, будую! Ллю недаремно піт. На верховину йду я комуністичних літ (Рудь, Дон. зорі, 1958, 55).

2. перен. Найвищий ступінь чого-небудь. Це він, "архангельський мужик", досяг силою свого генія таких наукових верховин (Рильський, III, 1956, 9); Іде на життя верховини слов’янських народів сім’я (Сос., Щоб сади.., 1947, 145).

3. тільки одн. Назва високогірної місцевості в межах Українських Карпат. І почав Федькович пісню, аж усі зачудувались: хто ж це там на верховині про свободу нам співає? (Тич., II, 1957, 21); — Ти, як делегат верховини, .. мусиш знати і розповісти людям про все, що сталося в Хусті (Скл., Карпати, II, 1954, 16).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 336.

Верховина, ни, ж. Вершина (дерева, горы). Він на те дерево: заліз аж на саму верховину. Рудч. Ск. І. 4. Могила-верховина. Курганъ на возвышенномъ мѣстѣ. обыкновенно сторожевой постъ. Ой могило-верховина, чомусь рано не горіла. Гол. І. 96. Ум. Верховинка. Шух. І. 204.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 140.

верхови́на — назва високогірної місцевості в межах Українських Карпат; як географічна назва пи­шеться з великої літери; мешканців цієї місцевості називають верхови́­нцями. О, кращого немає, Як цар­ство верховини! (Л. Полтава); Хто ж це там на верховині про свободу нам співає (пісня); Не є краю співу­чого, як та Верховина: коломийку заспіває і мала дитина (коломий­ка); Верховинці-чорнобривці здорові, як дуби, одні ходять із вівцями, дру­гі — лісоруби (коломийка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 77-78.