АНАФЕМА

АНА́ФЕМА, заст. АНА́ХТЕМА, и, ж.

1. Відлучення від церкви, прокляття. Сьогодня [сьогодні] в церкві анахтему співали (Сл. Гр.).

Віддава́ти (піддава́ти) ана́фемі — проклинати, осуджувати, таврувати.

2. Уживається як лайливе слово. — А в мене ж мужики, то анафеми, .. антихристи! (Н.-Лев., IV, 1956, 52); — Один наш зайдиголова до району поліз.. та заблудив, анахтема (Вишня, І, 1956, 420).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 43.

ана́фема = ана́хтема = ана́хтем (з грецьк. anathema — «прокляття», «відлучення») — відлучення від церк­ви, прокляття; уживаються також як лайливі слова, оскільки ритуал здавна водночас служив народним правовим обрядом громадського осуду (звичайно за вбивство, кра­діжку, підпал, насилля, блуд, зло­вживання владою); для анафеми вибирали місце на краю села, на перехресті доріг, а час — ближче до свята (це посилювало прокляття); на обряді міг бути присутній і священик, який першим кидав камінь на землю і виголошував про­кляття. Анахтем вічний — Турн пропав! (І. Котляревський); Я твоєю головою, анахтемо, звелю прочистити комин (Н. Рибак); фразеологізм: віддавати (піддава­ти, передавати) анафемі — про­клинати, осуджувати, таврувати. Ми вже й проклинали тих грішників окаянних, анафемі їх привселюдно у храмі Божому передавали і з ганьбою великою виганяли з монастиря (І. Микитенко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 12-13.