ШЛЮБ

ШЛЮБ, у, ч. Родинний союз, співжиття чоловіка й жінки за взаємною згодою. Щоб не розгубитись їм у білому світі, молодята твердо вирішили оформити свій шлюб (Дмит., Наречена, 1959, 197); Мій хазяїн був одружений з Іванкою, і від їхнього шлюбу народилася дівчина, що мала характер батька і красу матері (Ю. Янов., II, 1958, 152); Шлюбним законодавством встановлено, що тільки зареєстрований шлюб породжує права і обов’язки подружжя (Рад. суд на охороні прав.., 1954, 15).

Бра́ти (узя́ти, прийма́ти, при́йняти і т. ін.) шлюб; Іти́ (піти́, вести́, повести́, става́ти, ста́ти і т. ін.) до шлю́бу — одружуватися, вінчатися з ким-небудь. Звелів [король] збиратись в двірській каплиці, де він мав брати шлюб з Цеціліею (Н.-Лев., VII, 1966, 36); 3 ким гадала, шлюб не взяла, смутне мов серце (Коломийки, 1969, 216); Хоч і прийняли [Олена з Дем’яном] шлюб, та як не через божу волю, а через Явдоху та через її реп’яхи та кісточки сушеної жаби, так воно усе і пало прахом (Кв.-Осн., II, 1956, 223); Стояла тополя уся в серпанку, струнка і тремтяча, як наречена, що йде до шлюбу (Коцюб., II, 1955, 189); Сміялися ж ратієвці, коли пан, прикликавши Остапа та Оришку до себе, сказав: — Оце тобі, Остапе, за твою вірну службу і нагорода! Бери оцю дівку за руку та веди до шлюбу; повінчайтеся та й живіть щасливо… (Мирний, IV, 1955, 29); Громадя́нський шлюб див. громадя́нський; Зако́нний шлюб див. зако́нний; Зареєструва́ти шлюб див. зареєструва́ти; Кра́дений шлюб див. кра́дений; Морганати́чний шлюб див. морганати́чний; По шлю́бі —після одруження. Коли вони брались — і ще в перші часи по шлюбі, у них були інші слова, але життя їх потроху стирало і розвівало (Коцюб., II, 1955, 297); Реєстра́ція шлю́бу див. реєстра́ція; Реєструва́ти шлюб див. реєструва́ти; Факти́чний шлюб див. факти́чний; Фікти́вний шлюб див. фікти́вний.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 491.

Шлюб, бу, м. Вѣнчаніе. Коли любиш так, як кажеш, то веди до шлюбу. — Ой рад би я шлюб узяти, та не велить мати. Чуб. III. 178. Шлюб брати, взяти, на шлюбі стояти, до шлюбу стати. Вѣнчаться, обвѣнчаться. Чуб. II. 82, 83. Хиба десь будеш брати на страшній неділи шлюб? Ном. № 13899. Захотіла за москаля заміж піти, от і взяла з ним шлюб. Драг. 217. Ой не хочу я заплатоньки брати, тільки хочу я до шлюбойку стати. — Ліпше мені в сей Дунай топать, ніж з гидким, поганим до шлюбойку стать. Чуб. V. 162. Шлюб давати, дати. Вѣнчать, обвѣнчать. Батюшка…. йде до церкви давати шлюб молодим. Грин. III. 516. Ум. Шлюбонько, шлюбочок. Чуб. III. 77.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 504.

шлюб — родинний союз, співжиття чоловіка й жінки за взаємною згодою; клятвена обітниця, присяга; прийшов на зміну старовинному умика́нню або побра́нню (від бра́ти у знач. «умикати, викрадати»), яке відбувалося біля води або під великим деревом і справлялося дуже бучно, весело (звідси весі́лля); про древлян у літопису пишеться: браченѣе у них не быша, но умикаху у води дивіца»; пізнішим відгомоном умикання є поїзд молодого та його недопускання до хати молодої; також відголос цього звичаю бачимо у весняній грі горюду́ба (див.); відгомоном старого побрання є значення дієслова бра́ти «одружуватися з дівчиною чи жінкою, тобто брати з нею шлюб», пор. у Б. Грінченка: «Сьогодні прийде дядько, то я йому скажу, що тебе братиму»; у сучасному весільному обряді є ясні вказівки на стародавні способи побра́ння (відбивання, старе умика́ння, молодої весільним оточенням молодого, обрядовий викуп за молоду найближчому її оточенню); кажуть: «Бери жінку зблизька, а крадь здалеку» (відгомін взаємної згоди при заручинах і умикання, яке згодом замінилося ходінням нареченого за дівчиною, а потім приведенням дівчини до нареченого — звідси вислови узя́ти ді́вчину за́між і відда́ти ді́вчину за́між); згодом, коли молоді стали присягати в церкві одне одному на досмертну вірність і любов, побрання стало зватися шлюбом за згодою (від «слюбити»), тобто присягою; жартують: «Вступив у закон, як собака в цибулю»; однією з головних весільних обрядодій була шлю́бна ніч, яку на Поліссі називали молодо́ю ні́ччю. Краще в ставку потопати, як з нелюбом шлюб узяти (приповідка); Коли любиш так, як кажеш, то веди до шлюбу. — Ой рад би я шлюб узяти, та не велить мати (пісня); у сполученнях: шлюб на ві́ру — від давнини дотепер — шлюб без церковного вінчання; вступа́ти в шлюб (в зако́н) = бра́ти шлюб — вінчатися.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 650-651.