ЧІЧКА

ЧІ́ЧКА, и, ж., діал. Квітка. На дорогах продиралась між камінням трава, а на узбіччях синіли чічки і змагалися синявою з високим небом (Гжицький, Опришки, 1962, 20); *У порівн. — Сей хлопчик був мій одинак… три роки мав… як чічка… (Фр., VII, 1951, 294); Все зелене довкола.. А на тлі цього зеленого моря, мрійних контурів далеких верхів, мов рухливі чічки барвисті, посіялися гуцули й гуцулки (Хотк., II, 1966, 63).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 343.

Чічка, ки, ж.

1) Цвѣтокъ. Шух. I. 184, 18. На його могилі четверті вже чічки процвітають: і білі, і голубі, і всякі. Федьк. Пов. 44. Ой зацвіла красна чічка. Гол. IV. 489.

2) — жовта = Козельці, Ranunculus. Шух. І. 20. Ум. Чі́чечка. Гол. II. 762. См. Чи́чка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 466.