ЧУХРАТИ

ЧУХРА́ТИ, а́ю, ає́ш, недок.

1. перех. Обламувати, обрубувати гілля на дереві, стовбурі; очищати від листя, кори. Поставив мене чухрать гілля (Сл. Гр.); Чухрали теслярі якісь колоди, по кузнях де-не-де вже стукотіли молоти (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 367); — Він з дядьком Мусієм залишився в лісі. Гілля чухрають (Головко, А. Гармаш, 1971, 275).

2. перех. Чесати, очищати вовну від домішок, сміття. Одні мили вовну, другі сушили її, треті чухрали (Іст. середніх віків, 1955, 136); Ой коли б ти хазяїн, та овечки собі мав, То б я дома сиділа, вовничку чухрала (Чуб., V, 1874, 684).

3. перех., розм. Завдавати ударів кому-небудь, сильно бити, шмагати кого-небудь; дубасити, періщити. Хомиха кожен день свого Хому чухрала (Бор., Тв., 1957, 157); — Лупіть Рябка,— сказав [Пан], — чухрайте! ось батіг! — За що?.. — спитав Рябко, а Пан кричить: — Чухрайте! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 51); Не дали йому бісові котолупи і слова промовити, стягли раба божого з коня і почали чухрать канчуками (Стор., Тв., 1957, 130); // перен. Різко вичитувати, лаяти, докоряючи за кого-, що-небудь. Прийняв він мене прямо-таки підкреслено-ввічливо, немов між нами нічого не сталося і його не чухрав за мою особу сам Олександр Васильович (Логв., Давні рани, 1961, 113).

4. неперех., розм. Енергійно рухатися, бігти, їхати, поспішаючи куди-небудь. Кузьма Трохимович далі подумав, що вже пора знімати свого салдата [солдата] та укладатись на віз і чухрати додому… (Кв.-Осн., II, 1956, 18); Килина на поле чухрає колосків збирати (Мирний, IV, 1955, 250); — От же лукаве зілля,— щодуху чухраючи на завод, раз у раз спотикаючись під шаленим тріскотінням неба, охопленого полум’ям, без угаву банив чоловік свою жінку (Баш, Надія, 1960, 215); *Образно. От ми базікаєм, —а час, мов віл з гори, Чухра: його не налигаєш (Г.-Арт., Байки.., 1958, 85); Так, дитино моя люба, Погуляй — твоя пора, Бо вже, може, лиха згуба І по тебе десь чухра (Граб., І, 1959, 59); // Тікати від кого-небудь. Дзижчать кулі, з дзенькотом висипаються з вікон шибки. Відстрілявшись, біляки підхоплюють кулемет і знову чухрають — куди очі стоять (Гончар, II, 1959, 24); — Стріляйте, не жалійте патронів! — радив Ярошенко.— А коли вони вискакуватимуть з хат та будуть чухрати в ліс, я з своїми комнезамами з засідки братиму їх на мушку (Речм., Весн. грози, 1961, 306); // Швидко поширюватися, охоплюючи щось, знищуючи його (про вогонь, полум’я). Вихопився огонь із кватирочки та й пішов чухрати все кругом (Барв., Опов.., 1902, 472).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 391.

Чухрати, ра́ю, єш, гл.

1) Обрубывать вѣтви, сучья на деревѣ; обрывать однимъ движеніемъ руки рядъ листьевъ на вѣтви. Вас. 147. Поставив мене чухрать гілля. Новомоск. у.

2) Разбирать овечью шерсть, очищая отъ сору. Вас. 152, 202. Ой коли б ти хазяїн, та овечки собі мав, то б я дома сиділа, вовничку чухрала. Чуб. V. 684.

3) Бить, колотить. Лупіть Рябка! — сказав, — чухрайте! Ось батіг! Г. Арт. (О. 1861. ІІІ. 82). Хомиха кожен день свого Хому чухрала. Боров. 60.

4) Бѣжать. Маркев. 34. А ну ноги на плечі та й чухрай. Ном. № 4408. Видно й хати, та далеко чухрати. Ном. № 11423. От ми базікаєм, а час, мов віл з гори чухра, його не налигаєш. Г.-Арт. (О. 1861. III. 112).

5) Объ огнѣ пожара: бистро подвигаться, охватывая. Вихопився огонь із кватирочки та й пішов чухрати все кругом. Г. Барв. 472.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 480.