ЧЕРНЕЦЬ

ЧЕРНЕ́ЦЬ, ченця́, діал. черця́, мн. ченці́, діал. черці́. Член релігійної громади, який прийняв постриг і дав обітницю вести аскетичне життя відповідно до монастирського статуту; монах. Бере письмо святе в руки, Голосно читає… А думкою чернець старий Далеко літає (Шевч., II, 1963, 55); —Ченці звали мене у монастир, бо я таки й письменний собі трошки (П. Куліш, Вибр., 1969, 56); По привітаннях і благословенствах начальниця запитала побожного черця: відки він, чи справді з Тебаїди? (Фр., IV, 1950, 153); *У порівн. Мій боже милий! що за ліс! Якого нема тут дерева!..Інше, зламане хуртиною [хуртовиною] і опалене блискавкою, стоїть собі край дороги, як чернець; там трухлявий пень схилився, як той старець з торбою (Стор., І, 1957, 76); // перен., розм. Про людину (перев. чоловіка), яка живе самітно, аскетичним життям. Одразу задзвеніло в ушах, задзвеніло ясно, як тоді колись уночі несподівано у вікно, в мою кімнату: — Ви оце не спали іще, книжник і чернець?.. (Вас., II, 1959, 71).

Іти́ (піти́, пострига́тися, постри́гтися) в ченці́ — ставати ченцем, іти в монастир. — Ну, братіку! Не журися: скоро вже тобі буде воля іти у ченці,— стала казати панна Олена (Кв.-Осн., II, 1956, 206); — Візьміть мене хоч служкою…— Іди в ченці постригайся — ченцем будеш (Вовчок, VI, 1956, 254); Один із них… Павло… так той аж в монастир Пішов, до Києва, той у ченці постригся (Метл. і Кост., Тв., 1906, 37).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 311.

Черне́ць, род. п. Черця́, ченця́, мн. Ченці́.

1) Монахъ. Ном. № 13445. Чорт не плаче, коли чернець скаче. Ном. Ченці, попи і крутопопи. Котл. Ен. III. 42.

2) Одинокая кегля, стоящая на чертѣ «города» при игрѣ въ скраклі́. КС. 1887. VII. 477.

3) Раст. Actaea spicata L. ЗЮЗО. І. 109.

4) Мі́сяць-черне́ць. Согласно народному опредѣленію: а) календарный мѣсяцъ въ 30 дней, первое и послѣднее число котораго придутся въ постъ, или б) луна, первая и послѣдняя четверть которой придутся въ постъ. Як прийде місяць-чернець, то буде й світові копець. Мнж. 156. Ум. Че́нчик. К. ЧР. 84. Че́рчик.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 458.

черне́ць (ж. черни́ця; мн. — ченці́, черці́; зменшено-пестливі — че́нчик; черни́ченька, черни́чка) —

1) член релігійної громади, що прийняв (прийняла) постриг і дав (дала) обітницю вести аскетичне життя відповідно до монастирського статуту; монах (монахиня); об’єкт порівнянь та зіставлень («Душа чорна, мов у ченця ряса», «Як рибі без води, так ченцю без монастиря»), гумору («Чернець святці розгортає, а на молодиць поглядає», «І ченці помагають людям рибу їсти»). Чорт не плаче, коли чернець скаче (М. Номис); Ченці, попи й крутопопи… Були в огні на самім дну (І. Котляревський); Б’є черниченька поклони (П. Грабовський);

2) мі́сяць-черне́ць див. мі́сяць4.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 639.