ЧЕРЕПАХА

ЧЕРЕПА́ХА, и, ж.

1. Покритий роговим або шкірястим панциром плазун, який повільно рухається на коротких кінцівках, що, як і голова, можуть втягуватися в панцир. Вони закинули волок і витягли черепаху, котра з переляку підгорнула під черепки лапи й голову і лежала, наче мертва (Н.-Лев., І, 1956, 417); Довжина панцира найбільшої в світі черепахи дермохеліс (до речі, знайдено її на Далекому Сході, біля берегів нашої країни) — понад два метри, вага — до 600 кілограмів (Наука.., 10, 1965, 43); *Образно.— А чи правда, що там уже з моря на берег стальні черепахи лізуть? — Дредноути їхні гірше стальних черепах,— пробасив з-під стіни кремезний, з перев’язаною рукою чоловік в зашмарованім одязі, з вигляду корабельний кочегар (Гончар, II, 1959, 127); *У порівн. Очі її не сходили з перекинутого човна, що мов черепаха хитався серед хвилі (Мирний, І, 1952, 312); Танк, підвівши тупе рило, як черепаха поповз уперед (Панч, Іду, 1946, 104); // перен., розм. Вайлувата, млява людина. — Прошко, черепаха ти несусвітня, де ти там? — вигукував Суворов, стоячи біля намету в капцях (Добр., Очак. розмир, 1965, 128).

∆ Слоно́ва черепа́ха див. слоно́вий.

◊ Іти́ (повзти́, ру́хатися і т. ін.) черепа́хою (як, на́че, нена́че, немо́в черепа́ха)— рухатися, іти дуже повільно, незграбно. Хоч би швидкості були, я б зманеврував, а то йдеш, як черепаха (Ю. Янов., I, 1954, 54); Поїзди на крутому підйомі повзли черепахою, і хлопці легко вискакували на підніжки (Гур., Життя.., 1954, 237); — Ходить [Ватя] неначе та черепаха (Н.-Лев., IV, 1956, 138).

2. збірн. Рогові пластинки з панцира цього плазуна.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 306.

Черепаха, хи, ж.

1) Черепаха. Чуб. І. 66. Швидкий, як черепаха. Ном. № 11000.

2) Глиняная курительная трубка. Шух. І. 36.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 456.

черепа́ха — покритий роговим або шкіряним панциром плазун, який повільно рухається на коротких кінцівках, що, як і голова, можуть втягуватися в панцир, звідси народна загадка про черепаху: «Куди ходить — за собою хату носить»; у народних уявленнях —володарка «нижнього царства», походить від найхитрішого чорта, бо знає всяке зілля, зокрема й розри́в-траву́ (див.); уосібнює повільний рух, незграбність через порівняння повзти́ (йти), як черепа́ха; так називають вайлувату, мляву людину; у замовляннях — один із символів змії, яка «всім гадам старшиха».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 638.