ХТО

ХТО, кого́, кому́, кого́, ким, на ко́му, коло ко́го, займ.

1. пит. Означає питання: яка людина (істота)?— Ну? — грізно спитав городничий.— Ізловили,— пробелькотав Забіяка.— Кого? — Двох хлопців ізловили… (Мирний, І, 1954, 261); [Палажка:] У вікно хтось стукає. Чуєш? Піди подивися! [Шостак:] А й справді! Хто ж би це? (Мам., Тв., 1962, 473); [Костомаров:] А глянь, Данило, в чім там річ? [Мордовець (крізь шибку вдивляючись):] Якийсь мужчина, а хто — не розберу (Тич., І, 1957, 309); — Стій! Хто йде!? — лунає з-за дерева різкий окрик (Стельмах, II, 1962, 28); Де ж ви, хлопці кучеряві? З ким топтати жовті трави, Коли вас нема? (Вирган. В розп. літа, 1959, 18); У хаті світиться запізно. Хто там не спить? Хто там живе? (Воронько, Тепло.., 1959, 61); // У риторичних питаннях і вигуках, які передбачають у відповіді «всякий, кожен». Ну хто не скаже вам хоч дещо На тему — про сварливу тещу? (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 156); Хто тільки не пробував рух пісків цих зупинити, але нічого не виходило, бо садили не те, або не так, або не тоді… (Гончар, Бригантина, 1973, 86);// У риторичних питаннях і вигуках, які передбачають негативну відповідь: ніхто, нікого, нікому і т. ін. Кого ж їй любити? ні батька, ні неньки; Одна, як та пташка в далекім краю (Шевч., І, 1963, 4); Молдувани обурились. Хто має право рубати їх виноградники? (Коцюб., І, 1955, 194); Ото була історія! Наш пан господар ходили на масницю — у маскарад! Хто б сподівався? (Л. Укр., V, 1956, 225).

&́9671; Ким бу́ти (працюва́ти) — мати яку професію, посаду. [Марія:] На війні був? [Ганна:] Бився довго. [Марія:] Ким був? [Ганна:] Капітаном (Довж., І, 1958, 349); — Ким тільки не доводилось йому працювати! І на махорковій фабриці, в конторі, і в земстві… (Головко, II, 1957, 442); Кому́ ска́зано (кажу́) — уживається як погрозливе повторення якогось наказу. — Вставай! Кому сказано! (Гончар, III, 1959, 311): [Олімпіада Іванівна:] Не треба, не треба вашої музики, тільки сього бракує! Ну, гетьте, кому я кажу? (Л. Укр., II, 1951, 20); Хто б поду́мав; Хто б міг поду́мати див. поду́мати; Хто кого́ — про боротьбу до цілковитої перемоги однієї з супротивних сторін. — Сиджу я ото ніч, сиджу й другу, і третю сиджу, і четверту, і п’яту — нема іродового сина. Кріпкий, канальський!.. Ну це вже таке діло — хто кого (Хотк.. І, 1966, 85); Хто таки́й (така́, такі́)? — що за людина (істота)? А хто такий У чорній киреї Через базар переходить? (Шевч., І, 1963, 136); — Так. — Щорс оглянув лави полонених суворим гнівним поглядом. —Звідки? Хто такі будете?.. Хто ви, я вас питаю?! (Довж., І, 1958, 161); Хто там? — звичайно питають, коли чують стук у двері. Тим часом Ломицький вдруге постукав у двері вже міцніше й дужче..— Хто там? — спитала Каралаєва (Н.-Лев-, VI, 1966, 51); Тимко постукав у двері, за якими спали командири.— Хто там? — Це я, Вихор (Тют., Вир, 1964, 355); Хто ти (він і т. ін.) кому — в яких родинних стосунках ти (він і т. ін.) перебуваєш (перебуває) з ким-небудь.— А ти хто йому, дівча? — матір запитала.— Я сестрою його звусь… (Нагн., На полі битви, 1974, 70); — Наречений він там їй чи хто, а тільки щосуботи можна бачити його мотоцикл під муром біля прохідної (Гончар, Бригантина, 1973, 74); Хто ти (він і т. ін.) [таки́й, така́, таке́]? — питають для уточнення особи, професії, родинних стосунків і т. ін. — А хто ти такий?— питає в мене бабуся.— Я Василь, — кажу я до баби,— обороніть мене од собак (Н.-Лев., VI, 1966, 98); — Ти хто? — запитали угорця.— Капіталіст чи комерсант? (Гончар, 111, 1959, 227); — Чужоземко молодая, хто ти? — Одгадай (Рильський, І, 1960, 188).

2. відносний. Уживається в ролі сполучного слова (також із співвідносними словами той, то в головному реченні); людина (істота), яка… Хто людям добра бажає, той і собі має (Укр.. присл.., 1963, 162); Під шляхтичами од натовпу провалився міст на Случі. І багато панів шубовснуло шкереберть у воду й потонуло в Случі. Хто виліз з води, тікав далі (Н.-Лев., VII, 1966, 256); Земля для того, хто коло неї ходить… (Коцюб., І, 1955, 111); Та й не питай, чому навік душею Я розлюбив веселість і любов. І жодної не назову своєю: Хто раз кохав, не покохає знов (Зеров, Вибр., 1966, 390); Слава тому, хто в бою за Вітчизну твердо тримає окрилений стяг, хто відбиває навалу залізну там, на фронтах (Сос., II, 1958, 234); — Слухайте і розкажіть про цю дружбу, хто живий зостанеться, дітям і онукам,— долітали слова Тараса (Довж., І, 1958, 259); — І навіть якби ти сказав, що не любиш, — пробач мені, я й тоді не повірила б… Бо то ж страшно. Бо хто розучився матір любити, то вже, вважай, пропащий (Гончар, Бригантина, 1973, 9); // Уживається на означення особи, про яку йдеться в головному реченні. Люди, хто знав, мовчать та примічають (Кв.-Осн., II, 1956, 122); Було тільки сонця краєчок засвітить, уже й бряк, і дзвяк по селу, рух, стук — живий люд! А тут, хто й стрінеться — понурий, неговіркий (Вовчок, І, 1955, 27); Благословен, хто вигадав маяк, Цей промінь, що спалахує над морем! (Рильський, III, 1961, 301); — А ось і про нас,— сказав Давид,— пишуть у газеті, щоб не ми тільки знали, а всі, хто читає, вся Україна (Головко, II, 1957, 133); — Хай милує бог кожного, хто надовго оселиться в цьому клятому місці (Смолич, І, 1958, 48).

Кому́ що, а тобі́ (йому́ і т. ін.)… див. що¹.

3. Уживається іа вказівним або видільним значенням (також з частками он, ось, от); який, той, цей. Хто, кажуть, до кого, — ми до тебе, Грицько! З суплікою прийшли (Г.-Арт., Байки.., 1958, 56). Осідлані коні, вороні готові. Куди-то поїдуть? кого повезуть? Он кого, дивіться (Шевч., І, 1951, 100); Коло криниці.. рідко хто вважав на поважного, тихого хлопчика (Вовчок, І, 1955, 295); — Де ж Жан? Покличте Жана…— звернувся до всіх і ні до кого зокрема Аркадій Петрович (Коцюб., II, 1955, 385); Ні в кого й думки не було сісти за роботу (Н.-Лев., VII, 1966, 199); Мати веселиться дітьми. Як сказано: в кого сім — тому доля всім! (Горд., II, 1959, 26); Вони [брати] чомусь називають Левка найстаршим, хоча батьки їхні і повитуха в перший же день переплутали, хто за ким родився (Стельмах, I, 1962, 53); А те, що Оксана Кульбачка посадила, —росте, дай бог! Ось у кого нам треба вчитись… (Гончар, Бригантина, 1973, 78); // Про одного з багатьох. Коли отець наш милосердний кого з нас покличе, проводжай з жалем, та без укору (Кв.-Осн., II, 1956, 23); Ахейці нерішучо розступаються перед нею, але не відштовхують, коли вона чіпляється за кого з них, намагаючись заховатись під його щитом (Л. Укр., II, 1951, 326); // розм. Те саме, що де́хто. Селяни стиха гомоніли проміж себе, хто дрімав (Головко, II, 1957, 39).

Бага́то хто (кого́, кому́ і т. ін.) див. бага́то; Ма́ло хто (кого́, кому́ і т. ін.) див. ма́ло; Не хто і́нший, як… див. і́нший; Невідо́мо хто див. невідо́мо; Не́відь хто див. не́відь; Та вже [ж] не хто — не інший, саме той, про якого йшла мова. — Сам каже. Сам. Бачили? бачили? Червонопикий та сердитий який.— Хто сам? — Та вже не хто — Колісник (Мирний, III, 1954, 287); [Паранька:] Чуєте, тату, он Пантелей Іванович щось хоче вам сказати. [Півень:] Гусак? [Паранька:] Та вже ж не хто (Мик., І, 1957, 40); Хто, як не…— саме той, про якого йде мова. Хто, як не Багіров, викрав у Трансільванії в німців кухню з недовареною кашею і прогуркотів з нею серед ночі через усю нейтральну смугу? (Гончар, III, 1959, 188).

4. Уживається з розділовим значенням — при зіставленні двох або кількох речень: одна (людина) — друга (людина), ті — інші (про людей, істот). Троянці, як чорти, озлились. Рутульців били наповал.. Хто рачки ліз, а хто простягся, Хто був шкереберть, хто качався, Хто бив, хто різав, хто колов (Котл., І, 1952, 236); Та як ушкварили — ой, лишенько моє! Хто в ліс, мовляли, хто по дрова, Аж на ввесь гай луна гуде! (Гл., Вибр., 1957, 132); [Єпископ:] Хто такії ми, щоб волю божу одміняти мали, кому рабом, кому з нас вільним бути? (Л. Укр., II, 1951, 232); Кипить робота. Хто на драбинах, приставлених до розкішних черешневих веж, а декотрі воліють і без драбини обходитись (Гончар, Бригантина, 1973, 145); // Уживається для виділення якої-небудь особи, істоти з ряду подібних; у сполученнях: хто-хто, а…; кого-кого, а…; кому-кому, а… і т. ін. Чи й вигадати іграшку яку, чи повести куди — уже хто-хто, а Карпо і дідька не злякається, поведе (Мирний, І, 1954, 244); Кому-кому, а куцому зась (Укр.. присл.., 1963, 353): — Пистино Іванівно! — тихо сказав він.— Кому-кому, а вам — гріх! Ви вірите, що брешуть люди? (Мирний, III, 1954, 160); — Хто б, хто гарчав, А ти б мовчав,— Одрізала йому Хмелина (Гл., Вибр., 1951, 144); Хто вже хто, а він добре розуміється на такій тонкій справі, як фотопортрет (Перв., Дикий мед, 1963, 373).

&́9671; Хто де; Де хто — в різних місцях. По вечері гості примощуються, де кому вигідніше (Коцюб., І, 1955, 173); Хто куди́ [ба́чив] — у різні місця; врізнобіч. Батько грає, і Юрі здається, що він пливе на тих звуках.. Потім звуки враз пурхають, немов зграйка горобців, і з цвірінчанням розсипаються, хто куди (Смолич, II, 1958, 14); На хуторянських волів теж марні надії: тільки-но стемніло, голоногі погоничі розбіглися хто куди (Гончар, III, 1959, 224); Хлопці поховалися в кущі й відстрілювалися деякий час, але коли свист отамана дозволив утечу, всі порскнули — хто куди бачив (Хотк., Довбуш, 1965, 361); Хто що — один те, другий інше; Хто як — той так, інші інакше. Де його [жіночого майстра] тут дістати у Ковалівці, коли навіть чоловіки самі підстригають один одного. Хто машинкою, а хто й просто ножицями. А дітей стрижуть хто як уміє (Кучер, Трудна любов, 1960, 279).

5. Уживається із значенням неозначеності хто-небудь, яка-небудь людина, істота; хтось. От вони й стали розпитувать людей, чи нема у кого якої роботи (Стор., І, 1957, 48); Його неначе хто руками здушив за горло і не давав дихати (Н.-Лев., VII, 1966, 211); — Ти — Чепіга, а не Чіпка,— крикне хто з середини — і вскубне Чіпку… (Мирний, І, 1949, 142); — А я знаєте, як-єм це слово почула, то так, якби мене хто довбнею по голові вгатив (Март , Тв., 1954, 71); Як впаду і скажу, що не маю снаги,— Чи хто буде мене рятувати, Як почнуть кепкувать з мене злі вороги — Чи хто буде і з них кепкувати? (Рильський, І., 1960, 110); // У реченні, яке виражає питання. «Чи то ж є хто зараз там?» — неспокійно думав Бондаренко, піднімаючись сходами на другий поверх (Головко, II, 1957, 462); — То чого ж ти все-таки втік? Покривдив хто чи сумно стало? (Гончар, Бригантина, 1973, 80); — А він тоді й питає: — Може, хто добавки хоче? (Тют., Вир, 1964, 337); // У складі деяких сполучень: байдуже яка людина, будь-яка з можливих. Благослови господь: се хоч кому пара (Барв., Опов.., 1902, 104); Не знати хто, як і звідки дістав такі вісті — нібито в місті щось страшне діється зараз, такий бій (Головко, II, 1957, 334).

&́9671; Бог (біс, ді́дько, чорт і т. ін.) зна́є хто — невідомо хто; Хоч кого́ — будь-яку людину; усякого, кожного. — Нічого не скажеш,— крутив головою Мусій,— біда хоч кого навчить на скрипку грати… А я й не думав, що ти такий молодець, Катерино (Перв., Материн.. хліб, 1960, 137); Хто б там не був див. бу́ти; Хто завго́дно див. завго́дно; Хто [його>́] зна́є див. зпа́ти.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 163.

Хто, кого, мѣст. Кто. Знаю тебе, хто єси. Єв. Мр. І. 24. А хто тут у лисиччиній хатці? Рудч. Ск. І. 45. Хто так, а хто сяк. Кто нибуть, кто либо. Може хто вас налаяв? МВ. І. 11. Може хто звістку подасть. Кто бы ни было. Хто йде, не мине: то кивне, то моргне. Шевч. 196. Хто хоч, кого́ хоч, кому хоч. Кто, кого, кому угодно. Кому хоч, тому й оддаси. Нема́ кому́. Некому. Лема кому роспитати, чого плачуть очі, нема кому росказати, чого серце хоче. Шевч. 40. Ні́ від кого мені́ піти з до́му, бо сама до́ма. Некому замѣнить меня дома, если бы я ушла. Волч. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 418.