УВЕРТАТИ

Увертати, та́ю, єш, сов. в. увернути, рну, неш и увертіти, рчу, тиш, гл.

1) Заворачивать, завертывать, завернуть. Бери хусточки, ввертай ніженьки. Мет. 30. Виложив з печі хліба, в рядно ввернув. Рудч. Ск. І. 180.

2) Ввинчивать, ввинтить.

3) сов. в. только въ одной формѣ: ввернути. Обращать, обратить (въ вѣру). Кішку Самійла в щоку затинає, в турецьку віру ввертає. АД. І. 212.

4) Замѣшивать, запутывать, запутать. Як мені таке терпіти, та він мене буде в такі діла (крадіжка) ввертати. Г. Барв. 178.

5) Вставлять, вставить слово отъ себя въ разговорѣ, вмѣшаться въ разговоръ. Мотря, слухаючи їх жартовливу розмову, уверне словце й од себе. Мир. ХРВ. 352.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 309.