ТЯГАТИ

ТЯГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех.

1. Пересувати, переміщати що-небудь, не відриваючи від землі, підлоги і т. ін. Надворі наймит гармонував пшеницю, тягаючи волами колодку чи вал по розкиданих і розв’язаних снопах (Н.-Лев., II, 1956, 250); Звалилася.. на нього [коня] вся й важка й легка робота. Тягав він сани по розмоклій дорозі так, що аж груди тріщали, і плуга тягав (Хотк., І, 1966, 128); Приємно тягати копиці до стогу (Довж., Зач. Десна, 1957, 474).

◊ За па́тли тяга́ти див. па́тли; Ле́две (наси́лу і т. ін.) но́ги тяга́ти — те саме, що Ле́две (наси́лу і т. ін.) но́ги волочи́ти (див. волочи́ти). Він сам на себе сердився і ходив по двору, ледве ноги тягаючи (Мирний, IV, 1955, 61); Ледь тягав по світу ноги [Сеспель], не підводив низько схиленої голови (Збан., Сеспель, 1961, 222).

2. Носити що-небудь важке, важкі речі, вантаж тощо. — Та що ж ви робили?.. — Якісь дуби тягав (Фр., II, 1950, 90); Вони щиро працювали на земляних роботах, тягали каміння, качали воду (Ю. Янов., II, 1954, 170); Вже ось кілька днів тягав на собі такі мішки і Марко (Цюпа, Назустріч.., 1958, 99).

3. розм. Примушувати або спонукати кого-небудь іти з собою чи за собою. Флегматичного Мокрієвського Фесенко скрізь тягав за собою.. для компанії (Н.-Лев., V, 1966, 151); Він увесь день тягав мене по вбогім садку довкола своєї батьківської хати (Фр., IV, 1950, 277); // Примушувати ходити, з’являтися куди-небудь у зв’язку з якимсь вчинком, якоюсь дією, провиною. — А Николку тягатимуть шандарі [жандарми] за волоцюзтво (Март., Тв., 1954, 81); Ще невідомо, винен він чи ні? Може, й справді даремно хлопця тягають? — роздумував Тимко (Тют., Вир, 1964, 268); Деякий час тягали на допити і Андрія-столяра (Крот., Сини.., 1948, 22).

◊ Тяга́ти по суда́х див. суд.

4. розм. Одягати, носити. — Справив їй [жінці] святешні чоботи, так вона їх, звиняйте, вже і в будень тягає (Стельмах, II, 1962, 21); Офіцери вже давно не носять цієї форми, а він і досі тягає свою гімнастьорку (Собко, Срібний корабель, 1961, 129).

5. Виймати, діставати звідки-небудь, зсередини чогось; піднімати на поверхню. Роблять людиська, як ті коні в кираті, довбають святу земленьку, черпають кип’ячку, тягають віск (Фр., IV, 1950, 7); Біля колодязя зарипів звід — це Прокіп воду тягав (Головко, І, 1957, 198): Надсаджуючись, тягала [Кульжан] з колодязя важкі відра води (Тулуб, В степу.., 1964, 62); // Ловити (рибу). Бувало, в цей самий час, восени, — які щуки тягав він «на живця»! (Рильський, Бабине літо, 1967, 28); Дніпровські плавні — це цілий край з низовими лісами,.. з тихими озерами, заводями та протоками, де ще запорожці тягали волоками рибу (Гончар, II, 1959, 372).

6. Скубти, смикати до болю (за волосся, вуха і т. ін.). Пасинок скинув з мене очіпок та тягав двома руками за коси (Н.-Лев., II, 1956, 9); Мені сподобалося в школі. Зі мною тут говорили, як з дорослим, і не тільки не тягали за вуха, а й не лаяли за мій вчинок (Сміл., Сашко, 1957, 7).

7. розм. Брати чуже; красти. — Вона не вперше це краде. Вона кілька разів у мене тягала. Тільки кинеш торбу з пирогами — так і потягне (Гр., І, 1963, 357); — Як вони вже тільки не старалися оганьбити, відтерти мене цей рік! Совка і смушки тягає, Совка і фураж переполовинює (Гончар, Таврія, 1952, 45).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 337.

Тягати, га́ю, єш, гл.

1) Таскать, тащить. Велике діло борону тягати! Гліб.

2) Тормошить, терзать. Сірко…. немилосердно тягав на всі боки нещасного ведмедя, тільки шмаття летіло. Левиц. І. 1. 230.

3) Объ одеждѣ: носить, таскать. Не тягайте такого добра по грядках. Не тягай цієї спідниці в буддень.

4) Вытаскивать. Щоб не перемокли коноплі, пійшла…. тягати їх. Грин. II. 154. Тягайте петрушку. Чуб.

5) Таскать, красть. Скрізь ведмідь той мед тягає. Гліб.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 301.