ТУРБУВАТИ

ТУРБУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех.

1. Викликати неспокій, хвилювання; непокоїти. Явдосі не спалося. Стару голову турбували важкі та нерадісні думки про Йосипову долю… (Мирний, IV, 1955, 52); До нашого села від двірця треба їхати 7 верст, а переїзд сей хай Вас не турбує, бо тепер як знаємо, коли прибудете, то вишлемо коні на дворець (Л. Укр., V, 1956, 50); Батькові крики його не турбують. Юра до них уже звик (Смолич, II, 1958, 16); // рідко. Мучити, бути відчутним (про біль, хворий орган і т. ін.). Я чую біль, але цей біль уже не турбує (Ю. Янов., II, 1958, 129).

2. Порушувати чий-небудь спокій. Нащо вже й бога турбувать, Коли по-нашому не буде (Шевч., II, 1953, 23); Щоб не турбувати матері, вона взяла з собою ключ (Донч., V, 1957, 340); [Людмила:] Андрій Григорович погано почуває себе і дуже просив, щоб його не турбували (Мороз, П’єси, 1959, 280); Над нашим домом пролягає траса.. Шумливі пролітають літаки Вдень і вночі. — Це заважає вам, Турбує вас, тривожить, непокоїть? (Рильський, III, 1961, 222).

3. перен. Виводити що-небудь із стану спокою. Вечірній вітер турбував стареньку нашу грушу (Л. Укр., І, 1951, 458); Кругом мряка, кругом хуга І мороз лютує, Наганяє вітер тучу, Дерева турбує (Дн. Чайка, Тв., 1960, 241); Інший турбує веслом простори морів небезпечних, Інший береться до зброї і важить на царські чертоги (Зеров, Вибр., 1966, 217).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 325.

Турбувати, бу́ю, єш, гл.

1) Безпокоить, утруждать. Не турбуй бо мене своїм проханням.

2) Безпокоиться, утруждаться. Нехай батько не турбує, мені вінця не купує. Н. п.

3) Волновать, возмущать. Бога прохали, щоб він моря не турбував.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 296.