ТРІСКАТИ

ТРІ́СКАТИ, аю, аєш, недок., ТРІ́СНУТИ, ну, неш; мин. ч. трі́снув, нула, ло, розм. тріс, ла, ло; док.

1. неперех. Утворювати тріск, тріщати. Тихо-тихо в лісі, хіба тільки трісне Суха вітка в нього [козака] під ногою (П. Куліш, Вибр., 1969, 327); На порожніх вулицях, занесених снігом, пронизливо верещали ковані колеса обозу, тріскали безладні постріли (Панч, В дорозі, 1959, 69); Вогнище трясло Своїм витким жовтогарячим рогом, І сухо тріскало в диму вогке зело (Перв., І, 1958, 194); // чим. Утворювати шумовий звук, схожий на тріск; ляскати, грюкати. У руках Канчук держав [пан] і тріскав ним На вітер, ніби для іграшки (Фр., X, 1954, 316); Червоний, мов варений рак, інспектор винувато козиряє й.. виходить з канцелярії. На вартівні ж він злісно тріскає дверима (Козл., Сонце.., 1957, 149); Дід тріснув батогом (Черемш., Тв., 1960, 236).

2. неперех. Розриватися, лопатися (перев. з тріском). Летить така петарда в повітрі, тріскає над головою.., падає на землю, кружиться і стріляє, наче з рушниці (Коцюб., III, 1956, 412); Навіть пружини старого годинника тріскали й відлітали (Кобр., Вибр., 1954, 9); Раптом одна коняка застряла в багні по самі коліна.. Вона зігнулась і так натяглась, що, здавалось, ноги їй аж тріскали (Досв., Вибр., 1959, 63); — Ще якраз під парканом одна бочка трісла (Фр., IV, 1950, 21); Тріснув лід; // тільки док., з (від) чого, перен., розм. Не витримати, не пережити чогось. І здавила груди віла біла, щоб не трісла серце з туги-жалю (Л. Укр., І, 1951, 393); — Петрик трісне з заздрощів, коли побачить мене у цих чоботах (Багмут, Опов., 1959, 5); — Облиште… бо трісну зі сміху… (Вільде, Винен.., 1959, 23).

◊ Голова́ трі́скає в кого, чия — те саме, що Голова́ тріщи́ть (див. тріща́ти). — Аж голова тріскає від усіх тих дурниць (Фр., IV, 1950, 31); Се́рце трі́скає (трі́сне, трі́скало) в кого, чиє — те саме, що Се́рце (душа́) розрива́ється (розірве́ться і т. ін.) [на шматки́ (куски́, на́двоє́)] (див. розрива́тися¹). Матвій збоку дивився то на дочку, то на жінку, і серце його тріскало (Ірчан, II, 1958, 309); Трі́скати зі смі́ху — нестримно, до знемоги сміятися; Хоч трі́сни: а) що не роби, як не старайся, а все даремно. Покаятися можна, але обійдіться ви без клопоту на світі! Хоч трісни, не можна (Козл., Ю. Крук, 1950, 73); б) що б там не сталось, будь що будь. В тій [хаті] чоловік шкрябається в голову, наче хоче вишкрябати з неї ту подать, що так міцно засіла йому в голову. Хоч трісни, а дай! (Коцюб., І, 1955, 436).

3. неперех. Те саме, що трі́скатися¹ 1. — Шкіра де-не-де вже починає тріскати (Фр., III, 1950, 197); — Ні, — кричить Микола, не буде по-вашому! — і, мов той лев, кидається на них. Тріскають од ударів прикладом фашистські голови (Вишня, І, 1956, 310); Фронт був порваний, але стояв непохитний, мов скеля. Чи надовго стане цієї скелі? Адже й камінь тріскає у вогні (Кучер, Голод, 1961, 165); Шмагонув [Гнат] нагайкою по перині, вона тріснула (Тют., Вир, 1964, 70).

4. перех., розм. Бити, ударяти. Совали [опришки] в бік кулаки, тріскали по спині і говорили ласкаві слова: — Сідай, Юрчику (Хотк., II, 1966, 153); Вона не тріскала доньку ложкою по лобі, не в’їдалася в Івана, а сумирно зітхала (Стельмах, II, 1962, 232); Писарша тріснула, кота по спині з усієї сили (Н.-Лев., IV, 1956, 148); Федір встав із-за стола і тріснув того охочого в лице (Стеф., І, 1949, 128).

◊ Як (мов і т. ін.) із батога́ (батіжко́м і т. ін.) трі́снути — дуже швидко, непомітно. Тиждень минув, як із батога тріснув, у звичайній домашній роботі, яка ніколи не переводиться (Мак., Вибр., 1954, 200); [Марко:] Прожили ми з тобою, стара, довгий вік, а мені, мов батіжком тріснув (Мороз, П’єси, 1959, 64).

5. тільки недок., перех. і неперех., вульг. їсти або пити (звичайно жадібно чи багато). [Молодиця:] Хіба такого ірода упросиш, хіба його умолиш? Хай жере ненажерливий! Хай їсть, тріскає! (Мирний, V, 1955, 131); Всі поклали ложки краєчками на вінця великої рудої миски і зиркнули на Тетянку. — Тріскало б мовчки (Мик., II, 1957, 80); — Ти от поїхав у місто, краватки носиш, а гнойку понюхати боїшся, хоча сало любиш тріскати (Тют., Вир, 1964, 42).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 275.

Тріскати, каю, єш, сов. в. тріснути, ну, неш, гл.

1) Издавать трескъ, трещать, треснуть.

2) Лопаться, трескаться, треснуть. Кінь тріскає, — говорятъ, когда у коня трескается кожа. Н. Вол. у. Грав він довго, раз весело, що аж серце тріскало. Федьк. Від жару й камінь трісне. Ном. № 3299. Щось трісло. Камен. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 285.