ТРЯСЦЯ

ТРЯ́СЦЯ, і, ж., розм.

1. Хворобливий стан, при якому людину морозить, кидає то в жар, то в холод; лихоманка. Цілісіньку ніч трясця його била.., аж поки шалхвеї [шавлії] напився (Кв.-Осн., II, 1956, 6); — А ось як, милостива пані, — спокійно казав ревнивий чоловік. — Прийшов ото я додому з поля і не вечеряв, і не чув, що кажуть і що робиться. Ліг і всю ніч проплакав.. Занедужав я, розгорівся, якась трясця мене трясла (Барв., Опов.., 1902, 345); // Інфекційне захворювання, при якому періодично то підвищується, то знижується температура і людину дуже морозить; малярія. Людина відчуває озноб, шкіра синіє, стає, як кажуть, гусячою. Хворому стає дуже холодно, і зігрітися він нічим не може. Звідси народна назва малярії — трясця (Наука.., 12, 1963, 58); З півроку його раз у раз трясла трясця (Бурл., О. Вересай, 1959, 23); * У порівн. [Іван:] Щастя, як трясця, кого нападе, не скоро покине! (Кроп., І, 1958, 90); // Взагалі сильне тремтіння, дрож (від холоду, страху, нервового струсу, нетерпіння тощо). Здається, перейшла вже лиха година, — а Уляні так страшно, так страшно, й сама не знає чого; якась трясця тіпа її, цокотить зубами, волосся лізе вгору (Мирний, І, 1954, 309); — Проклятий прочухан зачинає кидати мене в трясцю. Та ось і моя хата. Засну, дак усе минеться (П. Куліш, Вибр., 1969, 150); [Делегат 2-й:] Цікаво, як конгрес удасться… Мене й тепер трясе вже трясця (Олесь, Вибр., 1958, 415).

2. Уживається як лайливе слово. — Чого це ти такий мокрий? Де це тебе трясця носила? — Ятері трусив (Тют., Вир, 1964, 256); Трясця її [комаху] понесла сісти на висок меншому брату (Ковінька, Кутя.., 1960, 24).

◊ Бий (бери́) його́ (її́, їх і т. ін.) тря́сця; Тря́сця йому́ (їй, вам, тобі́ і т. ін.) в печі́нки (в печі́нку, в пуп, у бік і т. ін.); Хай йому́ (тобі́, вам і т. ін.) тря́сця, лайл. — уживається з недобрими побажаннями або для вираження злості, досади тощо. — Ходім, вип’ємо, бий його трясця… (Коцюб., II, 1955, 9); — Спішив ото і плуга взяв, а колішню від плуга, бий би її трясця, забув дома (С. Ол., З книги життя, 1968, 22); — Чорт з нею, з економією. Подумаєш — щастя. Була б шия, а ярмо знайдеться! Мати.. і собі за ним ніби байдуже зауважила, що й справді — трясця її бери, саму економію (Головко, II, 1957, 423); — Що вони роблять, трясця їм у печінки! (Гончар, Тронка, 1963, 195); — Хай йому трясця! Ледве ноги витяг! (Чаб., Тече вода.., 1961, 108); Ма́тері чиїй тря́сця див. ма́ти¹.

3. перен. Нічого. [Дорош:] На нозі сап’ян рипить, а в борщі трясця кипить (Вас., III, 1960, І40); — За таким чоловіком лиху трясцю матимеш, а не черевики (Стельмах, II, 1962, 22).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 307.

Трясця, ці, ж.

1) Лихорадка. Ном. № 12284. Йому годи як трясці, а все бісом дивиться. Посл. Трясця нашим ворогам. Чуб.

2) Въ переносн. знач. Ничего, шишъ. На нозі сап’ян рипить, а в борщі трясця кипить. Ном. № 11191.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 292.

тря́сця = трясови́ця —

1) народна назва лихоманки (пропасниці) і малярії, а також сильного тремтіння від холоду, збудження тощо (пор. «Лихоманка гірше мачухи трясе»); уживається також як лайливе слово (пор. лайка і проклін у вислові «Хай йому трясця!»; у І. Нечуя-Левицького: «Бодай тебе трясця трясла!») і на означення повної відсутності чогось. І трясця не бере без причини (М. Номис); Гаман — не свято, трясця — не хвороба (приказка); Йому годи, як трясці, а все бісом дивиться (приказка);Трясця нашим ворогам (П. Чубинський); На нозі сап’ян рипить, а в борщі трясця кипить (М. Номис — нічого немає);

2) (звеликої літери) у дохристиянських віруваннях — персоніфікована зла сила, як і хвороба взагалі, зла недуга, її уосібнення; старе — Трясови́ця, про яку було багато народних оповідей (зокрема про 12 сестер-трясовиць (лихоманок), Іродових дочок), а також замов від неї; інша назва — Пропа́сниця, що може довести до пропаду; про це є у «Лісовій пісні» Лесі Українки, де табуюється сама назва: «Поки дійдеш, ще й тая нападе, — не ту споминаючи — цур-пек! а потім буде душу витрясати».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 608.