ТРОПА

ТРОПА́, и́, ж. Вузенька пішохідна доріжка, протоптана людьми або тваринами; стежка. Наказав [грек] Алі лагодити човен, а сам подався гірською тропою збирати по селах довги (Коцюб., І, 1955, 393); За Яриною ніхто не кинувся до самого ранку. Тим часом вона все дальше заглиблювалась у ліс, тримаючись звірячої тропи понад Дніпром (Панч, Гомон. Україна, 1954, 345); // Взагалі дорога, шлях. Треба мені йти на всі чотири вітри. Тропа моя по всьому світу (Барв., Опов.., 1902, 179); Далі ідуть подорожні, куди їх тропа закликає, І незабаром стають на горбі, що над містом панує (Зеров, Вибр., 1966, 233); Але душа народу не сліпа, Вона стоока; до могил героїв Повік-віків не заросте тропа (Рильський, III, 1961, 279); // перен. Життєвий шлях кого-небудь. Не знаю я, куди я йду. Куди прийду — того не знаю. Як тайна й те, з якого краю Тропу життя свого веду (Черн., Поезії, 1959, 296).

◊ В тропу́ ступа́ти чию — іти за ким-небудь, наслідувати кого-небудь; Збі́гти з тропи́ — втратити потрібний напрямок, збитися з дороги. Перехрестилася [Ле-вантина] і вступила в ліс. Тут уже не бігла, бо раз, що втомилась, а друге, боялася збігти з тропи й зблукатись (Гр., II, 1963, 292); У тропі́ (тро́пою) іти́ (піти́, прийти́ і т. ін.) у знач. присл. — слідом. Дворак верхи кудись скочив і повернувся незабаром, а за їм, у тропі лікар прибіг (Вовчок, І, 1955, 175); Сторож тропою за ним, та й бачив, що бочонок схований був у погребі (Сл. Гр.); Ухопи́ти (упійма́ти, набі́гти і т. ін.) тропи́: а) знайти дорогу, потрібний напрямок, потрапити на потрібну дорогу. Подався [Михайлик], мов той снохода, вниз до міста, шляху не вибираючи, але зразу не вхопив тропи і трішки поблукав (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 338); [Дід:] От водило, — так мов усі чорти позривалися з пекла. І знаю ж, що близько й хата, а не піймаю тропи та й годі… (Стар., Вибр., 1959, 656); Пливу по широкому світу, як човен без весельця, і не набіжу тропи (Барв., Опов.., 1902, 300); б) обрати правильний шлях у житті. «Живеш, нудишся, тратиш силу, волю, щоб куди заховатись від неї [кривди], втекти від неї; плутаєшся в темряві, падаєш, знову встаєш, знову простуєш, знову падаєш… не вхопиш тропи, куди йти…» (Мирний, І, 1949, 395).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 282.

Тропа, пи, ж. Стезя, путь, направленіе слѣдовъ. Тропа моя по всьому світу. Г. Барв. 179. Пішов собі чоловік шию тропою, що росказала жінка. Мир. ХРВ. 12. Тропою вашою йшов я. Черк. у. Вхопити тропи, набігти тропи. Найти дорогу, попасть на дорогу, сообразить, смекнуть. Як би мені вхопити тієї тропи, де щастя. Г. Барв. 411. Не вхопила тропи, куди йти. Мир. ХРВ. 389. Пливу по широкому морю, як човен без весельця і не набіжу тропи. Г. Барв. 300. У тропі, тропою. Слѣдомъ. Повернувся незабаром, а за їм у тропі лікарь прибіг. МВ. (О. 1862. І. 102). Ми їхали у тропі за тобою. Сторож тропою за ним, та й бачив, що бочонок схований був у погребі. Екатер. у. Ум. Тро́пка. Мет. 293.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 286.