ТРОЙЗІЛЛЯ

ТРОЙЗІ́ЛЛЯ, ТРІЙЗІ́ЛЛЯ, я, с.

1. розм. Народна назва деяких рослин (перев. конюшини лучної, братиків та ін.). Завтра свято Івана Купала, і Марилька прибирає, устеляє підлогу зеленою лепехою, кладе на підвіконня тройзілля (Забашта, Пісня.., 1961, 192); * У порівн. Мов прекраснеє трійзілля, Поміж поїздом [мисливців] ясніли Три вродливиці (Л. Укр., IV, 1954, 172).

2. фольк. Приворотень (переважно любка дволиста і любисток). — Котрий мені тройзілля достане, Той зо мною до шлюбу стане (Чуб., V, 1874, 386).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 281.

Тройзілля, ля, с. = Троєзілля. А взяв козак тройзілля копати, взяла над ним зозуля кувати. Гол. Ум. Тройзіллячко.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 286.

тройзі́лля (пестливе — тройзі́ллячко) = трой-зі́лля = трійзі́лля = троєзі́лля = тройзі́л = тройзі́ль = троянзі́лля — народна назва деяких запашних трав’янистих рослин (перев. конюшини лучної, братків і т. ін.); деякі з них (наприклад любка чи любисток) вважаються чарівними, приворотними; мотив тройзілля особливо характерний для народних балад; з контексту твору видно, що смисл цього мотиву — створити для дівчини, яка хоче вийти заміж, всі умови для особистого щастя («Ой хто мені тройзілля дістане, Той зо мною на рушничок стане»); це підтверджує і бажання дівчини мати тройзілля для того, щоб уплести його у весільний вінок, як і барвінок («Лиш ми треба тройзіллячко на вінчик копати»); у народних піснях та баладах тройзілля росте за морем (тобто далеко, його треба шукати) і має зцілющу силу; кохана дівчина, хвора (можливо, лише удає, аби перевірити кохання судженого на міцність), потребує цього чарівного зілля, і козак змушений його дістати; подорож козака «за моря» зближує баладу з казкою, оскільки тут використовується традиційний казковий прийом — магічне потроєння (про це свідчить сама назва зілля; пор. ще казкові три дороги, три загадки); щоб дістати зілля, козакові треба мати три коня: «Першим конем до моря доїду, Другим конем море переїду, Третім конем трой-зілля достану»; подорож козака за чарівним зіллям не завжди закінчується успішно — дівчина під тиском матері не дочікується його і виходить заміж («Іде козак із двору з тройзіллям. А Маруся — із церкви з весіллям»); на Зелені свята цією рослиною як оберегом вистеляли підвіконня і подекуди це просто барві́нок (див.) або триб-зілля, приворотне зілля: «А хто ж мені триб-зілля дістане, той зо мною до шлюбоньку стане»; «Громада його [тройзіллячко] пізнала, пізнала, в ручки його узяла, узяла: — Це зіллячко барвінець, барвінець, це вам, дівкам, на вінець, на вінець»; але найчастіше — це комбінація з трьох рослин: «Ай уродиться та тройзіллячко: бо любисточки задля любощів, а барвіночки задля дівочок, а васильочок задля пахощів». А взяв козак трой-зілля копати, взяла над ним зозуля кувати (Я. Головацький); Мовпрекраснеє трійзілля, … ясніли три вродливиці (Леся Українка); Ой на горі, на високій тройзіл постелився (Я. Головацький); Ой пусти мене, пусти мене в чисте поле погулять, Пусти мене в чисте поле тройзіллячка накопать (пісня).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 606-607.