ТОРКАТИ

ТОРКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ТОРКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.

1. перех. Доторкатися до кого-, чого-небудь, злегка натискувати на щось. Прийшов мій миленький та й торкає: — Вставай, моя мила, вже світає (Чуб., V, 1874, 541); Моя бесідниця часто торкала мене за плече або нахилялась, щоб заглянути мені в очі (Л. Укр., III, 1952, 598); Пальці владно торкали струни (Рибак, Опов., 1949, 174); Ведмежа торкнуло лапою ногу сурмача (Ю. Янов., IV, 1959, 45); Знайшла Катря кнопку, торкнула. На дзвоник не скоро вийшла служниця (Головко, II, 1957, 384); * Образно. Небо міниться, небо грає усякими барвами, блідим сяйвом торкає вершечки чорного лісу… (Коцюб., І, 1955, 148); Торкне берізку білокору Ранковий промінь, і дивись — Ще й сонце не підбилось вгору, Берізки й інші зайнялись… (Воскр., Поезії, 1951, 306); * У порівн. Настя Григорівна, погасивши огонь, хотіла вже лягати в постіль, коли її немов торкнуло щось: здалося — чогось іще не зробила (Вас., І, 1959, 219); // Доторкаючись до чогось, виводити зі стану спокою, нерухомості. Показати б Наталці оцей — в інеї — ліс… І торкати його не можна: здається, зачепи одну оту крайню гілку, — і весь ліс.. осиплеться вмить, розкришиться на скалки (Гончар, II, 1959, 137).

2. перех., перев. у сполуч. зі сл. серце, душа, перен. Зворушувати, хвилювати. Лагодилась буря. Але я байдужно дивився на грізні розрухи натури, не торкала якось мого серця дика краса південної бурі… (Коцюб., І, 1955, 177); І дальніх арф незнаний перебір Поетові торкає душу чулу… (Рильський, Поеми, 1957, 15); // Не залишати байдужим, викликати інтерес, цікавість. Чіпку все зачіпало, все торкало. Він про все баби розпитував (Мирний, II, 1954, 49).

3. перех. Зачіпати кого-небудь, порушувати чийсь спокій. Не гавкайте, собаченьки, я вас не торкаю (Сл. Гр.); Оля, яку я досі не посмів торкнути й словом, засміялася і показала гарні біленькі зуби, чисті, як її напрасована блузка (Томч., Готель.., 1960, 7); — Ну тебе, досить, — зупинив його Каринський, неприродно сміючись. — Тебе торкни тільки… (Шовк., Інженери, 1935, 83).

◊ І па́льцем [не] торка́ти (торкну́ти) див. па́лець.

4. перех., перев. з запереч, част. не, розм. Те саме, що торка́тися 3. Річард сидить, не торкаючи страви (Л. Укр., III, 1952, 38); — Відчепись-но, — буцімто сердиться [на бабу] дід Василь… — Хай попоїсть парубок… Торкай, торкай пиріг, Грицю (Мик., II, 1957, 29).

5. перех. Те саме, що штовха́ти 1. Дівчата торкали одна одну ліктем і сміялись у рукава (Н.-Лев., II, 1956, 124); Хома торкає Андрія в плече і повертає наліво (Коцюб., II, 1955, 55); Хмельницький торкнув ногою дубові дверцята і, згинаючися глибоко, ввійшов до хатчини (Фр., IV, 1950, 175); Тимко озирнувся і хотів запитати, куди він його веде. Боєць ошкірився і легенько торкнув Тимка багнетом під лопатку (Тют., Вир, 1964, 342); * Образно. Під конвоєм я в степ іду сумним селом. Голосить вітер наді мною, в плече торкаючи крилом (Сос., II, 1958, 402).

6. перев., док., перех., розм. Те саме, що уда́рити 1, 2. Я кинулась між їх, щоб розборонити, вхопила залізну кочергу та й торкнула помаленьку дядька по голові (Н.-Лев., II, 1956, 16); Каліка.. схопив камінь і торкнув ним бабу в лоб (Хотк., II, 1966,66); Тут Артем і скипів: виступив із кузні та ніби ж не дуже й торкнув прикажчика у вухо, а він і скрутивсь (Головко, II, 1957, 423).

7. неперех., розм., рідко. Злегка стукати. Хто торка, тому відчинять (Номис, 1864, № 7197).

8. перех. Ворушити віжками, поводом, острогами, примушуючи коня рушити з місця або прискорити рух. Варка, випроставшись, торкає віжками коней, і безтарка з торохкотінням віддаляється вуличкою в степ… (Гончар, Тронка, 1963, 213); Богун злегка торкнув повід, і вірний кінь, товариш грізних січ і славних перемог, слухняно рушив уперед (Кач., II, 1958, 466).

9. неперех., наказ. сп. торка́й (торка́йте), розм. Руша́й (руша́йте) з місця, їдь (їдьте). Вивернеться [Антосьо] на бричці й гука: «торкай!» (Свидн., Люборацькі, 1955, 116); — Торкай! — сказала Тоня кучерові (Головко, І, 1957, 467).

10. неперех., діал. Випивати (у 2 знач.). [Старшина:] От і хороший чоловік, тільки торка багато! А голова золота! (К.-Карий, І, 1960, 42).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 204.

Торкати, ка́ю, єш, сов. в. торкнути, ну, неш, гл.

1) Трогать, тронуть, задѣвать, задѣть, толкать, толкнуть. Торкни його, нехай не дрімає. Не гавкайте, собаченьки, я вас не торкаю. Грин. III. 284. Хто торка, тому відчиняють. Шейк.

2) Попивать, выпить. Торкаючи потроху гарну варенуху, кожний росказував про своє перше життя. Стор. МПр. 154.

3) Торкай! Трогай! (Приказаніе кучеру). Сим. 57. Сів на бричку: «Торкай!» І тільки закурилось. Св. Л. 169.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 275.