ТОПТАТИ

ТОПТА́ТИ, топчу́, то́пчеш, недок., перех.

1. М’яти, приминати ногами під час ходіння, бігання. Звісно, їх дівоча натура: сьогодні уподобала червону скиндячку, а завтра зелену, а червону під ногами топче — і байдуже (Кв.-Осн., II, 1956, 429); Люди лаяли.., бо, бачте, Спать їм не давала [дівчина] Та кропиву під їх тином І бур’ян топтала (Шевч., І, 1951, 236); Завіщо б ті квіти карали мене, я ж не буду їх рвати руками, ні під ноги топтати, мов зілля дрібне, тільки злегка торкнуся устами (Л. Укр., І, 1951, 222); * Образно. — Доля мене, діду, онде садила, — показав він на свій грунт, — та рідний дядько вирвав мене з того грунту та й кинув при дорозі… Візьміть же мене на річку, де хоч люди не ходитимуть та серця мого не топтатимуть (Л. Янов., І, 1959, 307); // розм. Ходити, йти по чому-небудь. Я ніби чую, як над цими велетнями [горами] витає дух Байрона, Гете, Руссо, Вольтера, цих велетнів людського духа, котрі топтали стежки на цих горах своїми ногами (Н.-Лев., II, 1956, 399); Ми повертаємось додому, Покриті шрамами від ран, І топчем вулицю знайому Ходою мирних городян (Дмит., Вітчизна, 1948, 81); // розм. Ідучи, уторовувати стежку, шлях.

◊ Мише́й топта́ти — без потреби тинятися, ходити туди й сюди. Годі тобі мишей топтати! (Сл. Гр.); Не близьки́й світ топта́в див. близьки́й; Недо́вго ряст топта́ти див. ряст; Но́ги топта́ти — натруджувати, втомлювати ноги. Прийшов ні за чим, пішов ні з чим: нічого і питать — шкода ноги топтать (Номис, 1864, № 7640); Пусти́ти ряст топта́ти див. ряст; Топта́ти зе́млю (ряст) див. земля́, ряст; Топта́ти поро́ги — те саме, що Оббива́ти поро́ги (див. оббива́ти). В дверях показалася військова фігура, що вже давно не топтала сих порогів (Фр., VI, 1951, 409); Топта́ти слід (сліди́) див. слід¹; Топта́ти сте́жку (сте́жечку, стежи́ну, дорі́жку): а) (де, куди, до кого, до чого) часто ходити куди-небудь, часто навідувати когось, щось. Ой я свого чоловіка В дорогу послала, А од шинку та до шинку Стежечку топтала (Шевч., II, 1963, 141); — Знаєте що, Фесенку? Ви дурнісінько топчете стежку до Сані (Н.-Лев., V, 1966, 241); Я приходив до них [до друзів], як до свого, до рідного дому, І вони в мою хату топтали доріжку відому (Мал., Звенигора, 1959, 248); б) (чию) іти чиїмись слідами, наслідувати когось. Вона вже знала, яка доля чигала на її дитину. Доведеться їй топтати материну стежку… (Коцюб., II, 1955, 31); Топта́ти чо́боти (взуття́, підо́шви): а) зношувати, стоптувати чоботи (взуття, підошви). [Xрапко:] Так і ходитимеш, чужі пороги оббиватимеш. Воно ж тобі нічого — тільки чоботи топчеш, а другим — час гаєш (Мирний, V, 1955, 127); б) ходити, добиваючись чого-небудь; Чужі́ двори́ща топта́ти — блукати, тинятися по чужих дворищах.

2. Навмисно давити, м’яти, бити ногами. Вона думала про сьогоднішній день. Чим-то він скінчиться? Мало ще топтали людей кіньми, не доволі пролили крові, — треба було ще нацькувати темний народ на інтелігенцію (Коцюб., II, 1955, 164); Ще вчора їх могли топтати І сікти дротом батогів — Раби — сьогодні не раби: Шумлять знамена боротьби! (Олесь, Вибр., 1958, 63); Андрій зірвав осоружний аркуш паперу й люто топтав його ногами (Дмит., Наречена, 1959, 191); // Знищувати, придавлюючи, приминаючи ногами. Діти біжать на вогонь, топчуть його ногами (Коцюб., III, 1956, 412); // перен. Виражати зневагу до чого-небудь; ганьбити, знеславлювати кого-, що-небудь. Не ховайте, не топчіте Святого закона [закону], Не зовіте преподобним Лютого Нерона (Шевч., І, 1963, 337); — У кожній хаті свої звичаї, — продовжував Захар Максимович. — Поважай їх, сину, не топчи (Кучер, Трудна любов, 1960, 312); Як гул століть, як шум віків, Як бурі подих, — рідна мова.. Цареві блазні і кати, Раби на розум і на вдачу, В ярмо хотіли запрягти Її,.. Топтали під шалений крик, В’язнили, кидали за грати (Рильський, III, 1961, 302).

◊ Топта́ти в боло́то (в грязь): а) (кого або голову чию) принижувати чиюсь гідність, знеславлювати когось, ганьбити. — Чи чули ви, як тільки що говорили там, як картали нас, як топтали нас в грязь? (Н.-Лев., І, 1956, 565); [Микола:] Не показуйся прилюдно… з ним. Не топчи в болото моєї бідної голови (Фр., IX, 1952, 132); [Павло:] Ідеш мене ганьбити, топтати в болото… (Корн., II, 1955, 163); б) (що) опоганювати, принижувати щось. Революційний масовий страйк не давав ворогові ні спочину, ні строку. Він бив ворога і по кишені, він топтав у грязь перед лицем усього світу політичний престиж нібито «сильного» царського уряду (Ленін, 23, 1972, 285); Топта́ти під но́ги див. нога́.

3. розм. Запліднювати самку (про птахів). Поверх купи гною півень курку топче (Довж., Зач. Десна, 1957, 482).

4. розм., рідко. Будувати хату з глини. Неділею все село вийшло голові хату топтати (Курс сучасної укр. літ. мови, II, 1951, 137).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 198.

Топтати, пчу, чеш, гл.

1) Топтать. годі тобі мишей топтати! — говорятъ тому, кто безъ необходимости топчется, ходить туда и сюда въ комнатѣ. Грин. І. 233.

2) Попирать. Топтати закон. Стор. Иногда въ торжественномъ стилѣ вмѣсто топчу, то́пчуть и пр. — топтаю, топтають и пр. Вже тепер правду ногами топтають. КС. 1883. VIII. 769.

3) Утаптывать; — доро́гу, стежку. Часто ходить, ухаживать. Чи я тобі не казала, кучерявий хлопче, що до мене кращий ’д тебе доріженьку топче. Н. п.

4) Стаптывать (обувь).

5) Оплодотворять (о птицѣ). Шух. І. 238. Когут топче кури. Вх. Зн. 70.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 274.