ТИКАТИ

ТИ́КАТИ¹, ти́каю, ти́каєш і ти́чу, ти́чеш, недок., ТКНУ́ТИ, ткну, ткнеш, і ТИ́КНУТИ, ну, неш; наказ. сп. ти́кай і тич; док.

1. перех. і неперех. Встромляти, втикати щось колюче, з загостреним кінцем. Паличку мідну у каламар тиче [суддя], Двох чоловіків до столика кличе (Щог., Поезії, 1958, 477); Щілини між колодками були позатикані мохом.. Я тикнув зонтиком в мох, і кінець зонтика пробив дірку наскрізь (Н.-Лев., II, 1956, 413); Есесівка робила ретельний обшук. Вона хижо заглядала в вуха, в ніс, тикала паличкою в волосся, зривала з голови і кидала на підлогу гребінці, куйовдила волосся (Хижняк, Тамара, 1959, 168); // Колоти, проколювати кого-, що-небудь, наносячи удар чимось гострим. Рано збудять, ..Перекличуть, до майдану поведуть; Стануть вчить, як в турка тикати ружжом [рушницею] (Щог., поезії, 1958, 108); Генка ще не підіймав голови, стояв, мов бичок, що збирався ткнути рогом свого недруга (Автом., Щастя.., 1959, 128); // Вкладати, засовувати щось у (за) що-небудь, у середину чогось. Він добув з-за пазухи гниличку і тикав її Прісьці в рот (Л. Укр., III, 1952, 639); Як учув вояк про теє, — Не сказав нічого.Тільки ткнув у зуби люльку, Ляснув вороного (Щог., Поезії, 1958, 92); Поквапно.. ткнув [моряк] за пояс кілька протитанкових гранат (Ле, Мої листи, 1945, 184); // Встромляти, впихати в глиб чогось; саджати. Вона знов опинилася коло гучномовця «Весна» і знов тикнула чорний штепсель у розетку (Загреб., День.., 1964, 321); Думаєте, що це дурниці — посадити саджанець! Треба ж не так собі тикнути в землю — рости! Ні, треба й корінці, які пошкоджені, рівненько підрізати, зрівняти (Донч., V, 1957, 202).

◊ Го́лкою (ши́лом, па́льцем) ні́де (ні́куди) ткну́ти: а) дуже багато, у великій кількості. Як Софія з баронесою прибули до театру, там було вже сила людей, як-то кажуть: ніде й голкою ткнути (Л. Укр., III, 1952, 541); — Привезли нас [новобранців] у Полтаву, а там народу, як ото в Покрову на ярмарку: шилом нікуди ткнути (Тют., Вир, 1964, 50); б) дуже тісно. Перші пропустили було його, так що він зібрався було аж на рундук, зате далі — і пальцем нікуди було ткнути (Мирний, IV, 1955, 141); Не ти́кай но́са до чужо́го про́са (у чуже́ про́со) див. про́со; Па́льцем ти́кати (ткну́ти) в о́чі див. о́ко¹; Ти́кати (ткну́ти) [свого́] но́са див. ніс.

2. перех. і неперех. Короткими, різкими ударами, поштовхами торкатися кого-, чого-небудь; штовхати кінцем чогось. Мелашка вилізла на стільчик, запнувшись білою фантиною, неначе боролася з здоровою діжею, тикаючи в тісто маленькими кулачками (Н.-Лев., II, 1956, 323); Товсті засмаглі купці.. раз у раз грубо тикали рабів ціпком або чоботом (Тулуб, В степу.., 1964, 52); Всі стали в коло, і Толя, тикаючи кожного пальцем у груди, лічив (Коп., Сон. ранок, 1951, 112); Не розжувавши гаразд, хотів проковтнуть та й подавився. Тут інші старці почали його в спину штовхать — хто кулаком стусоне межи плечі, хто костилем ткне під ребра (Стор., І, 1957, 34); // безос. Перед самим носом запашіла гаряча головешка. Похололо в грудях у Андрія Петровича, зажмурив очі. Ткнуло гарячим у щоку, поміж усами у губи, аж немов зашкварчало (Вас., І, 1959, 297).

3. неперех. Показуючи на кого-, що-небудь, кудись, робити різкий жест у цьому напрямі. — Он, он мої вороги! — тикаючи пучкою на піл, із дикою зненавистю примовляла Катря (Вас., І, 1959, 301); Зібрався комсклад.. Самбірський пояснював завдання, тикаючи пальцем у карту (Трубл., І, 1955, 59); Мокрієвська тикнула рукою на шинк і одразу заплакала (Н.-Лев., IV, 1956, 299); Вартовий нервово смикнув Ремо за кунтуш і ткнув рукою ліворуч (Досв., Гюлле, 1961, 63); Він виступив з-за вола й пужалном ткнув у простір, де за ріллями, за облогами в балці хутір визирав (Головко, II, 1957, 11).

Ти́кати (ткну́ти, ти́кнути) ду́лю (ду́лі) кому — показувати дулю (дулі) на знак зневажливого ставлення до кого-небудь. — Дожидайся тепер, брехухо, хустки від невістки! — чую, кричить вже біля воріт Петренчиха та дулі мені тиче… (Л. Янов., І, 1959, 88); — Не попадайся ж і ти мені.. — Ось тобі! — і Івась ткнув йому дулю (Мирний, IV, 1955, 98); Палажка вийшла з волості з Кайдашами, скрутила дві дулі, тикнула їм у вічі й пішла додому (Н.-Лев., II, 1956, 339).

◊ Па́льцем (па́льцями) ти́кати див. па́лець; Ти́кати (ткну́ти) но́сом див. ніс; Ти́кати (ткну́ти, ти́кнути) під [са́мий] ніс (в обли́ччя, в о́чі, пе́ред о́чі, у ві́чі) що, чим: а) показувати що-небудь, звичайно різким рухом, жестом наближаючи його до обличчя співбесідника. — Глянь! Що це таке! — сказала Кайдашиха, тикаючи під самий ніс Кайдашеві горня з кашею (Н.-Лев., II, 1956, 303); Він тиче мені перед очі мускули своєї правиці (Вільде, Пов. і опов., 1949, 63); — У мене пропуск є, — жартував Юхим, тикаючи їй в обличчя пляшкою. — Мене молодий і молода просили (Кучер, Трудна любов, 1960, 167); Він витяг з кишені піджака вчетверо складеного папірця і тикнув в обличчя Іванові (Собко, Звич. життя, 1957, 27); Може, так і до завтра не помітить він [вартовий], який напис на стовпі, поки йому хто не ткне в очі (Турч., Зорі.., 1950, 12); б) уперто намагатися звернути чиюсь увагу на щось; нагадувати, часто повторюючи. [Романюк:] Що ви мені все Дубковецького та Посмітного під ніс тичете? ..Я дев’ятнадцять років головою (Корн., II, 1955, 240).

4. перех., перен., розм. Дуже часто вживати (слово, вираз і т. ін.). [Милевський:] Перевтома — се тепер модне слово і скрізь його тичуть… (Л. Укр., II, 1951, 74); // Пропонувати, нав’язувати комусь що-небудь неприйнятне. — Сказав був [голова]: «Хомо, можете вибрати собі яке завгодно по батькові. Можете зватися Хома Іванович або навіть Хома Геннадійович». То мені навіть кривдно стало. Ну, що він мені тиче? Геннадія якогось (Збан., Малин. дзвін, 1958, 9).

5. перех., розм. Різким, рухом давати, подавати комусь що-небудь. — Сам розкоштуй [розкуштуй], що нам доводиться їсти! — казали йому одрадяни, тикаючи Уласові шматок хліба, сухий та чорний, як кізяк (Мирний, IV, 1955, 257); Панна Анеля закриває долонями очі і вибігає з кімнати.. За хвилину вертає і тиче щось в руки (Коцюб., II, 1955, 261); Заклопотана і варінням, і мастінням, і прибиранням, мати ткнула батькові й мені шапки в руки.. й витурила нас із хати (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 170); Горобець привітався, ткнув велику, розпарену в кишені руку (Збан., Переджнив’я, 1955, 171); // Похапцем або крадькома давати комусь що-небудь. — Він один ніколи не тикне мені і карбованця в руки за послугу (Н.-Лев., IV, 1956, 138); Потім втратила Неля й апетит. Мало що допомагало хитрування Марині, яка від якогось часу систематично «обкрадала» стіл Безбородька і нишком тикала Нелі всякі делікатеси (Вільде, Сестри.., 1958, 424); // Давати хабара комусь. — А як же ти думав? ..поїхати туди та звідти, а там прохати. Та не без того, щоб там кому не ткнути, — почав вилічувати Дзюба (Мирний, І, 1954, 299).

◊ Ти́кати (ткну́ти) [ку́ку] в ру́ку кому — давати комусь хабара.

6. перев. док., перех., розм. Недбало, без розбору або нашвидку розмістити, заховати десь; запхати, засунути. — Певно, ти, Грунько, прибираючи в кабінеті, зняла її [книжку] з столу й ткнула куди між другі! (Мирний, IV, 1955, 343); Кинувся [Захар], тільки по голосу пізнав дорогого гостя, мотався по хаті з мішком, певне секретним, не знав, куди ткнути (Горд., Чужу ниву.., 1947, 157); // перен. Посилати, направляти когось куди-небудь; дівати. — Я ще не знаю, що з мене буде: куди себе ткну (Мирний, 1, 1954, 351).

7. неперех. Різким рухом від себе бити, ударяти. Все веслом махає [Харон] І в морду тиче хоч кому, Од каюка всіх одганяє (Котл., І, 1952, 131); В пані Федори вже борються два почуття: чи притулити до себе цю важку голову, чи ткнути між очі кулаком (Стельмах, І, 1962, 90); — Дурень! — Геллерфорт схопив палицю і тикнув нею в фізіономію Довговуха (Хижняк, Тамара, 1959. 145).

8. перех., діал. Займати, чіпати. — Не тикай, боярине, наших земель і наших людей, а тоді, може, ми приймемо тебе до своєї громади (Фр., VI, 1951, 52); Ого! Вони мають свій закон: забалакає він з рушниць до кожного, хто насмілиться хоч пальцем ткнути садки їхні! (Коцюб., І, 1955, 194); // перев. док., перен. Вплинути на кого-небудь, схвилювати, зачепити когось. Сей звичайний арештантський жарт, бачиться, ткнув і його неприємно, немов дотик леду [льоду] (Фр., IV, 1950, 491).

ТИ́КАТИ², аю, аєш, недок., розм. Звертатися до когось на «ти». — Як тільки будеш на мене викати, то я тебе присилую тикати; буду за вуха скубти (Н.-Лев., III, 1956, 84); — Слухай-но ти, Грицю (панотець кождому тикав), питаюся я тебе, чого ти розпиячився? (Март., Тв., 1954, 63); — А ти хто такий? — прикидаючись незнайком, запитав Дорош. — Прошу не тикать. Я — голова сільради. — Ну то й що? — Сказано — документи давай, а не розбалакуй! — Гнат підозріло глянув на Дорошеві окуляри, обміряв його очима з ніг до голови (Тют., Вир, 1964, 117).

ТИ́КАТИ³, ає, недок., розм. Те саме, що цо́кати¹. Вона час від часу позирала на годинник, що тикав обіч неї (Фр., V, 1951, 419).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 110 - 111.

Тикати, каю (чу), єш (чеш), гл.

1) Тыкать, втыкать.

2) Давать, показывать (кукишъ). Вона йому дулі тиче. Шевч.

3) Говорить «ты». Не тикай, бо мене царь ґудзиками обтикав. Ном. То це він на батька тикав? Левиц. Пов. 184.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 260.