ТАНЕЦЬ

ТА́НЕ́ЦЬ, та́нцю, ч.

1. тільки одн. Вид мистецтва, у якому художній образ створюється пластичними та ритмічними рухами людського тіла. Збірників етнографічних записів музики і хореографії, в яких знайшло б відображення все багатство народного танцю, ще немає (Нар. тв. та етн., 2, 1957, 137); Теорія танцю; Історія танцю.

2. Сукупність пластичних і ритмічних рухів певного темпу й характеру, що їх виконують у такт певній музиці. — А я ж у танцювальному гуртку! Я багато танців знаю: і польку, і краков’яка, і козачка, і гопака, і лезгинку (Вишня, II, 1956, 291); Бальні танці; Гуцульський танець; * Образно. Вони танцювали смертельний танець, оті червоні маски, з яких парувала гаряча кров (Коцюб., II, 1955, 343).

Крути́й та́не́ць див. крути́й; Ритмі́чний та́не́ць див. ритмі́чний.

3. Виконання таких рухів. Чайченко став коло Катрі і взяв її у танець (Вовчок, І, 1955, 190); Всі рухи його, важкуваті звичайно, ставали у танці легкими й повабними, ноги ледве торкались землі, руки гнулись, як гумові, вся фігура його нагадувала тонку й гнучку лозину (Коцюб., І, 1955, 375); Вона встає з-за столу і.. підходить до капітана: — Чи можна вас запросити до танцю? (Гончар, Тронка, 1963, 158).

Гра́ти (співа́ти, приспі́вунати і т. ін.) до та́нцю (до та́нців) — виконувати танцювальну мелодію на музичному інструменті або наспівувати її. Музики грають до танців. Бояри й дружки танцюють. Свашки приспівують до танців (Н.-Лев., II, 1956, 430); [Гарасим:] Та ну її [пісню] к бісу, це нудна! Співай до танців (Мирний, V, 1955, 90).

◊ Іти́ (піти́, пуска́тися, пусти́тися і т. ін.) в та́не́ць (до та́нцю) — починати танцювати, виконувати танець. Еней і сам так розходився,.. Що трохи не увередився, Пішовши з Гандзею в танець (Котл., І, 1952, 73); Сотничиха.. встає, стука корками і теж пускається у танець (Стор., І, 1957, 301); З усіх дівчат за столом зосталася сидіти тільки Ліна, вона чомусь не пішла до танцю (Гончар, Тронка, 1963, 158); Но́ги аж затруси́лися (затру́сяться) до та́нцю див. затруси́тися; Повести́ в та́не́ць див. пово́дити¹.

4. Музичний твір у ритмі, стилі й темпі музики до таких рухів. У неділю на селі.. Сиділи лірники та грали По шелягу за танець. Кругом аж курява вставала. Дівчата танцювали (Шевч., II, 1963, 98); Він любив музику веселу і знав напам’ять багато танців і народних пісень (Фр., VII. 1951, 243); Кинеш копійку на шинквас — і Лукаш прокрутить на грамофоні одну пісню чи танець. А ти роби, що хочеш, — або слухай, або танцюй (Стельмах, І, 1964, 194); Оркестр грає морський танець (Корн., І, 1955, 49).

5. тільки мн. Розваги, учасники яких танцюють. На хуторі Танці та музики — Аж до півночі (Шевч., II, 1963, 212); Обід мав бути далеко пізніше і дуже парадний, а потім забави, танці та урочиста вечеря (Л. Укр., 111, 1952, 666); Неподалік, біля сільбуду, заграла музика; вулицями поспішала молодь на танці — поодинці й невеличкими гуртками (Стельмах, II, 1962, 411).

6. рідко. Те саме, що тано́к 1. [Танок] «Веснянка» дуже поширений на Україні. Цей здебільшого плавний, ліричний танець виконується дівчатами (Збірник укр. нар. танців, 1957, 3).

Виво́дити (ви́вести) та́не́ць див. виво́дити¹.

7. спец. Однотипні ритмічні рухи бджіл-розвідниць, якими вони вказують іншим бджолам родини напрям польоту за взятком. Напрямок польоту — тепер це доведено — бджоли-вербувальниці передають також у фігурах свого танцю (Бджоли, 1955, 163); І ритм, і кількість поворотів, і швидкість бігу бджоли під час танцю мають, як стало ясно, певне значення (Бджоли, 1955, 162).

& Та́нець свято́го Ві́тта — те саме, що Ві́това хворо́ба. Книжка була маленького формату,.. на обложці (обкладинці) в червоному тоні якісь фігури.. у викручених позах, з дикими виразами, так, немов вони кудись женуться несамовито, чи корчаться в танці св. Вітта (Л. Укр., III, 1952, 617).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 32.

Танець, нцю, м.

1) Танецъ. В танці два кінці: або сам упадеш, або тебе трутят, — а все наб’єшся. Шейк.

2) Кривий — Родъ хоровода. Грин. III. 97. Ум. Танчик. Гол. IV. 93.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 246.

та́нець = тано́к (зменшено-пестливі — та́нчик, тано́чок) —

1) сукупність пластичних і ритмічних рухів певного темпу й характеру, що їх виконують у такт певній музиці; також виконання таких рухів; українська культура багата яскравими народними танцями — гопак, тропак, подолянка, козачок иа ін.; танець супроводжує молодіжні гуляння (вулицю, вечорниці, весняні й купальські ігрища), а також є обов’язковим елементом українського весілля; танцювати намагалися всі, бо недарма кажуть: «Танець — не робота, а хто не вміє, то срамота», «Танцювати замолоду вчись — на старість не навчишся»; жартують: «До роботи недужа, а до танцю, як ружа», «Аби умів танцювати, а робити — лихо з ним»; кепкують: «За танці батька б оддала», «Заграй, дудочку, танцюй, дурничку!», «Обідранці пішли в танці, голобоки пішли в скоки», «Стривай, кума, не з тої ноги танцювати пішла»; іронізують: «Танцювати — не снопи в’язати», «Хоч погано баба танцює, та довго»; застерігають: «Як чобіт нема, не йди в танець», «Не тобі грають — не танцюй». Кінець, бо пішли баби в танець (приказка); Узявши віночок, піду в таночок (прислів’я — за всіх умов бережу дівочу честь);

2) тільки тано́к — народна гра, учасники якої, узявшись за руки, ходять по колу, співаючи й танцюючи або тільки танцюючи; хоровод (звідси води́ти тано́к — ходити по колу з піснями, узявшись за руки). Я хотів би вам дівчаток українських показать, як вони, руками сплівшись, виступають у танок (В. Самійленко);

3) криви́й та́нець — старовинний весняний гуртовий танок; ко́ло, тобто хороводний танець, виконавці якого розташовуються ланцюжком, у вигляді замкненої або розімкненої кривої. Беріться у хрещика, у ворона, поведем кривого танця (Г. Квітка-Основ’яненко);

4) крути́й тано́к (та́нець)— весняна дівоча гра, в якій ланцюжок (ряд) танцівниць робить завороти, зигзаги. Одні навзаводи біжать, а другі крутії танці водять (І. Франко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 590.