СІЧ

СІЧ¹, і, ж. (з великої літери). Організація українського козацтва у XVI — XVIII ст. Казав іноді Мирон, згадуючи давнє: — ..Ой, не так колись було в нас, у Січі, у нашому козацькому краї! (Мирний, І, 1949, 183); Билиці-казки про Січ, козацтво, про боротьбу з панами за волю, яких він слухав,.. будили в дитячій голові химерні мрії, вояцький запал (Коцюб., І, 1955, 339); В ті часи Січ постійного місця не мала, а пересувалася в залежності від обставин. В тисяча шістсот сорок сьомому році вона містилася на Микитиному Розі (Панч, Гомон. Україна, 1954, 223); // Місце розташування цієї організації. Січ нагадувала велике городище, обведене частоколом, а від річки до річки тягся ще й глибокий рів (Панч, Гомон. Україна, 1954, 224); Бульба пробирався далі тісною вулицею, що була захаращена майстрами.. і людьми всіх націй, які наповнювали передмістя Січі, що скидалося на ярмарок (Довж., І, 1958, 228).

Запорі́зька (Запоро́зька) Січ: а) організація українського козацтва, яка склалася в середині XVI ст. у пониззі Дніпра за порогами. — Я луччу [кращу] кару знаю, Ось як богинь я укараю: Пошлю вас в Запорозьку Січ; Там ваших каверз не вважають, Жінок там на тютюн міняють (Котл., І, 1952, 243); — Від козаків ми походимо. Як погромила Катерина Січ Запорозьку, одному з куренів було визначено оці місця під поселення.— Оленчук закурив, замислився (Гончар, II, 1959, 60); б) місце розташування цієї організації. Жовнір приніс вино в здоровому олив’яному жбанові, а потім подав срібні недорогі кубки і поставив на столі закуску на олив’яних тарілках. Ті олив’яні тарілки пригадували столи в монастирських трапезах або на Запорозькій Січі (Н.-Лев., VII, 1966, 230).

СІЧ², і, ж., іст. (з малої літери). Окремий городок, що входив до складу козацької організації в XVI — XVIII ст.

СІЧ³, і, ж. (з малої літери), рідко. Те саме, що сі́ча. За містом січ кривава Аж до вечора тривала (Фр., XIII, 1954, 370); — За Харків,— читали,— жорстока йде січ…— Указ — нагородження список — читали (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 209).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 234.

Січ, чі, ж. Сѣчь (запорожская). Січ — мати, а Великий луг — батько.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 129.

Січ —

1) = Запоро́зька Січ (див.); коли Січ було зруйновано й спалено, цю подію оспівала народна дума: «Ой летить крячок та по той бочок. Де не взявся шуліка. А не буде в Січі місця Віднині й довіку». Січ — мати, а Великий Луг (великий Дніпр) — батько (Словник Грінченка); Хто любить ніч, тому ворог Січ (М. Номис); Іна Січі мудрий німець картопельку садить (Т. Шевченко);

2) (з малої літери) окреме поселення, що входило до складу козацької організації в XVI —XVIII ст.;

3) (з малої літери) = сі́ча — рукопашний поєдинок, бій із застосуванням холодної зброї (шаблі, списа тощо). За містом січ кривава Аж до вечора тривала (І. Франко); Перший кидається [Грицько] в січ, вже б’є й рубає так, що й світа перед собою не бачить (В. Самійленко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 544.