СХВИЛЬОВАНИЙ

СХВИЛЬО́ВАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до схвилюва́ти. До хати вбіг денщик. Він був чимсь схвильований і безцеремонно почав торсати за плечі офіцера (Панч, В дорозі, 1959, 131); * Образно. Вона боялась думати про це — і разом з тим уявила собі бліде обличчя [о. Василя).. і розхристані, схвильовані передсмертним віддихом груди (Коцюб., І, 1955, 328); // у знач. прикм. Їм човнами любо мчати По схвильованій воді! (Мур., Піонер. слово, 1951, 153); Іду я вольною землею Понад схвильованим Дніпром (Бичко, Сійся.., 1959, 75).

2. у знач. прикм. Виведений із стану душевної рівноваги; який відчуває тривогу, занепокоєння, хвилювання; неспокійний, збуджений. Електричне світло раптом залляло велику світлицю.. Ся зміна була така раптова, що схвильована юрма застигла (Коцюб., II, 1955, 87); 25 квітня 1838 року на квартирі Брюллова схвильованому Тарасові було вручено відпускну (Кол., Безсмертний Кобзар, 1961, 29); Поет стояв блідий, схвильований (Кач., II, 1958, 17); * Образно. Місто велике, схвильоване, блідло, тремтіло від жаху (Зеров, Вибр., 1966, 330); // Який виражає стан душевного неспокою; який має неспокійний, тривожний вираз. Світло впало на ціле море напружених, схвильованих облич, і крізь вікно в хату влетіла стоока тривога (Коцюб., II, 1955, 177); Ткаченко сидів на підлозі перед Щорсом в білій сорочці і не зводив із свого начдива гордого схвильованого погляду (Довж., І, 1958, 187); На печі колишній солдат не міг спинити кашлю, і Чубенко ще раз побачив його без міри схвильовані очі (Ю. Янов., II, 1958, 217); — Дозвольте звернутись в особистих справах, — почув Журба густий і, як йому здалося, схвильований голос Смоли (Ткач, Жди.., 1959, 10); // Пройнятий, сповнений хвилюванням. В стані схвильованої замріяності, ніби в мареві, що робить світ схожим на казку, рушили вони далі (Гончар, II, 1959, 71); Полонези, мазурки, прелюдії Шопена становлять у своїй цілості болюче схвильовану розповідь про трагедію Польщі, трагедію польського народу (Рильський, IX, 1962, 164).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 881.