СУБОТА

СУБО́ТА, и, ж. Назва шостого дня тижня (після неділі). — Чи вийдеш в суботу на вулицю? — спитав другого дня Микола в Нимидори (Н.-Лев., II, 1956, 177); [Годвінсон:] В мене будуть люди по суботах збиратися на бесіди (Л. Укр., III, 1952, 23); — В неї роботи до самої суботи (Стельмах, II, 1962, 354); Кожної суботи, як тільки степова дорога огорталася сутінками, вибігала Олена за царину, з хвилюванням очікувала, доки появиться парубоцька постать в жовтій імлі (Тют., Вир, 1964, 22); // У сполуч. із деякими прикм. уживається перев. в назвах релігійних свят. Не щодня попенятам Дмитрова субота! (Укр.. присл.., 1965, 227); Маруся у великодню суботу сама учинила паску (Кв.-Осн., II, 1956, 66); Під церкву він ходив, правда, частіше. У вербну суботу — коли після вечерні можна було.. нахльостувати дівчат лозиною, приказуючи «не я б’ю, верба б’є» (Смолич, Мир.., 1958, 32); // Про щотижневі збори, вечори і т. ін., які відбуваються цього дня. Він [М. Коцюбинський] був організатором традиційних літературних субот, на яких збиралася талановита молодь (Укр. літ., 9, 1957, 195); Відбулася перша у Вінниці літературна субота М. Коцюбинського.. На адресу суботи надійшло багато вітальних телеграм (Рад. літ-во, 11, 1971, 96).

Під субо́ту; Про́ти субо́ти — напередодні суботи; у ніч з п’ятниці на суботу. Сиділи [дівчата] день у день, ніч у ніч, як під суботу рабин, за книжками (Мирний, І, 1949, 370); Черво́на субо́та — суботник, приурочений до дня народження В. І. Леніна. 1400 телевізорів, з них половина з державним Знаком якості, зійшли в день червоної суботи з конвейєрів Львівського виробничого об’єднання «Електрон» (Роб. газ., 15.IV 1976, 2).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 816.

Субота, ти, ж. Суббота. Субота не робота: помий та помаж та і спати ляж. посл. ум. Субі́тка, субі́точка, суботонька.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 225.

субо́та (пестливе — субо́тонька) —

1) назва шостого дня тижня (після неділі, від староєвр. «саббат», «сабаш», що означає «стримування від роботи»); день, який, за Біблією, має бути неробочим, тому й кажуть: «Субота — кінчається робота», «Субота — не робота, а в неділю нема діла»; але все одно багато буває невідкладних хатніх та господарських справ, особливо в наш час, коли жінка працює весь тиждень, тому ще кажуть: «Субота — вся робота»; на суботу припадає ряд церковно-календарних свят — Страсна (Велика) субота, Клечальна субота та ін.; субота — традиційний день особистої гігієни — миття й чесання («В суботу й ведмідь умивається»); про це у весільних піснях: «Як я в батька красувалася, щосуботи все чесалася»; «Не жаль мені меду й вина, а жаль мені дівування, щосуботнього заплітання», бо заміжні жінкивже кіс не мали. Субота — не робота: помий, помаж та і спати ляж (приказка); Ще почекай до неділі, бо нині субота (коломийка); Вчора була суботонька, Сьогодні неділя; Чом на тобі, наймиточку, Сорочка не біла? (пісня);

2) Страсна́ субо́та див. Страсни́й понеді́лок, Вели́ка субо́та;

3) Ве́рбна субо́та див. Ве́рбна неді́ля;

4) Дмитро́ва (Роди́нна, Ді́дова) субо́та див. Дими́трія Свято́го день.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 585-586.